Котигорошко

Тема

Кожелянко Василь

I Блиск і ще раз блиск халяв

Заворушилось у глибинах підсвідомости якесь прадавнє коріння, і Котигорошко не вистрілив. Хоча мав право, бо суперник його, Тит Яблуненко, своєю можливістю стрельнути, цілячись Котигорошкови у серце, не знехтував. Він добре налаштувався і, майже зомліваючи зі страху, натиснув на спусковий гачок… але хто не знає, що Яблуненко найгірший стрілець у їхній чоті. Котигорошкові секунданти зітхнули полегшено, коли куля з Яблуненкового револьвера вп'ялась у сосновий стовбур, з якого розлетілись увсебіч шматки сухої кори. Один гострим краєм черкнув Котигорошка по щоці, зацебеніла кров. Яблуненко, побачивши кров, зблід, а затим і пожовтів, але не гепнувся навзнак, як воно водиться, а стояв і чекав. Чекав, швидше всього, смерти. Але Котигорошко не вистрілив. Він не грав шляхетного лицаря, бо ще хвилину назад увесь був пройнятий бажанням знищити гада… але тепер чомусь завагався. Він витрусив з барабана свого револьвера єдиний, як вимагали умови поєдинку, набій і підійшов до Яблуненка.

— Ну, що, гниляку, злякався?

— Чого ти? — пробурмотів Яблуненко.

— Ось цей набій, Котигорошко, я залишаю на майбутнє. Замочу тебе, коли настрій з'явиться.

— Правила цього не дозволяють, — втрутився один із Яблуненкових секундантів — довготелесий Святополк Книш.

— А я ще раз його викличу! — кинув Котигорошко і, повернувшись до своїх секундантів Святомира Глека і Ярослава

Ткаченка, сказав весело: — Ходімо в касарні, день же сьогодні не простий.

Справді, день для цих дуелянтів був неабиякий — сьогодні як випускникам Чернівецького військового інституту імени 300 Героїв-парашутистів їм мають присвоювати перший старшинський чин — чотар. Все! Кінець чотирирічній галерній каторзі з бузувірським розкладом дня, з виснажливими муштрами на плаці, із зимовими та літніми маневрами в умовах, максимально наближених до бойових, з різноманітними практичними заняттями, де їх вчили від галантного вальсування до вбивства людини голими руками, а про теорію вже й годі казати, чим лише професори-генерали не напихали їхні бідні голови — тактикою і стратегією, балістикою і фортифікацією, військовою історією та історією знаків розрізнення, бойовими хімією, біологією, кібернетикою і психотронікою, фізикою твердого тіла і м'яких структур, астрономією і астрологією, теософією і теологією, законом Божим та історією України, Каббалою і біографією президента України Охріміяна Трипільського, принципами роботи геотермальних станцій і сонячних машин, українською класичною і українською же сучасною літературами і, звичайно, десятьма основними світовими мовами — українською, індійською, китайською, туранською, атлантською, германською, ретро-романською, лемурською, ацтекі та гельською.

Сьогодні на Центральному майдані Чернівців за присутности влади і гарно вбраної публіки сам міністр мілітарних справ України генерал-гетьман Жовтовод-Водяник вручатиме їм, свіжоспеченим офіцерам-старшинам, знаки їх нового статусу — срібні аксельбанти, шаблю на оксамитовій малиновій портупеї, срібні ромби на погони та найважливіше — ознаку добірної української еліти — червону пов'язку на ліву руку з вписаним у біле коло чорним тризубом — символом єдности Бога, нації і президента. Але навіть не це головне. Якщо було заради чого витримувати всі ці чотири роки нелюдської муки навчання у військовому веенезі, то це заради — чобіт. Гарних шкіряних чобіт з високими халявами, блискучими, як чорне дзеркало! Їх мають право носити в Україні лише винятково і ексклюзивно офіцери Війська Непереможного Українського.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора