Людина, що прийшла надто рано (15 стр.)

Тема

Потім, як я чув, він обробляв землю в Торвальда Хольсона, орендаря Хемпбек Хелла, але не розповів йому про те, що сталося. Напевне, Джеральд сподівався, що про нього забудуть, а тим часом йому пощастить пробратися на схід. Але тут пішли чутки. Я пам’ятаю, як він хвастав, що в Сполучених Штатах люди можуть розмовляти один з одним з різних кінців землі. А дивлячись, як ми живемо в своїх відлюдних садибах, він, певно, й уявити не міг, як швидко в нас поширюються чутки. Син Торвальда Хрольф прийшов про щось побалакати з Брендом — Тюленячим Чоботом і, звичайно, згадав про чужинця. Незабаром уся західна частина острова знала про цю історію.

Якби Джеральд знав, що йому треба в першій же садибі, де він зупинився, розповісти про подію, то був би в безпеці, на крайній випадок до зібрання Тінга, бо Яльмар і його син — люди розсудливі й ніколи не вб’ють людини, котра перебуває під охороною закону. А він приховав усе, й це утвердило його як убивцю, поставило поза законом. Яльмар зі своєю ріднею приїхав до Хемпбека Хелла й, гукнувши Джеральда, наказав йому вийти з будинку. З пістолетом Джеральд пробився до горбів. Вороги кинулися за ним. Кілька чоловік було поранено, один убитий, і за цю смерть теж належала відплата. Джеральд, напевно, гадав, що незвичайність його зброї налякає їх. Він, мабуть, не знав, що кожен умирає тільки тоді, коли йому на роду записано, не раніше й не пізніше, тому немає чого боятися смерті.

Кінець кінцем, коли його оточили, пістолет раптом чомусь замовк. Він схопив меча вбитого й так мужньо боронився, що Ульф Яльмарсон кульгає дотепер. Він тримався хоробро, це визнавали навіть його вороги. Вони, напевне, всі чаклуни там, у Сполучених Штатах, але хоробрості їм не позичати.

Коли з ним покінчили, тіло його притягли назад. І щоб дух його не блукав по господах — адже він, напевно, теж був чаклун, — тіло спалили і всі його речі поклали на вогнище разом з ним. Тоді я й позбувся ножа, котрого він мені подарував. Могила, де поховано його останки, он там, побіля болота, на північ звідси, й люди обминають те місце, хоч дух його жодного разу не з’являвся. А тепер, опісля того всього, що сталося, про нього все більше забувають…

Ось і вся історія, жрече, все, що я бачив і чув. Більшість людей вважає, що Джеральд Семсон був божевільний, але сам я вірю: він справді прийшов до нас з іншої доби, й прокляття його було в тому, що він прийшов надто рано. Не можна жати, коли жниво не визріло. А я дивлюсь у майбутнє, в те саме майбутнє, що настане через тисячу літ, коли люди літатимуть у повітрі, їздитимуть у візках без коней і нищитимуть одним ударом цілі міста, й думаю про тодішню Ісландію й про молодих людей із Сполучених Штатів, які прийдуть у нашу країну того року, коли нам загрожуватиме кінець світу. Можливо, хтось із них, блукаючи вересовими полями, побачить могилу й подумає: який стародавній воїн похований тут? І, може, йому навіть забажається перекинутися в ті далекі часи, коли жив той воїн і коли люди були вільні…

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора