Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)

Тема

Михановский Владимир

ВОЛОДИМИР МИХАНОВСЬКИЙ

Оранжеве серце

Науково-фантастичнi оповiдання

Оранжева планета... Все тут вражає своєю

незвичайнiстю. Гори й улоговини пересуваються.

Високi скелi зростаються за кiлька хвилин. Все

прогинається, змiнює свою форму, потiм знову

випрямляється... Великi дива уздрiли земляни на

цiй далекiй планетi!

Про захоплюючi пригоди космонавтiв

майбутнього, про дивовижнi вiдкриття, винаходи,

боротьбу думок i боротьбу свiтiв - приреченого на

загибель капiталiстичного i нового, який

утверджується, соцiалiстичного - розповiдається в

цих оповiданнях.

ЗМIСТ

Шляхами невiдомого

Овсiй

Оранжеве серце

"Петро Голубничий"

Залiзнi студенти

Двобiй на днi океану

Загадкова дiя

Гнучка тактика

Наслiдки виховання

Iз щоденника

Зайва ланка

Пограбування банку

Парi

Майстерня Чарлi Макгроуна

Зайва ланка

Вичерпна вiдповiдь

Таємниця затоки Здохлого кита

Iдея третього колеса

ШЛЯХАМИ НЕВIДОМОГО

ОВСIЙ

Хтозна-чому, але Миколка вiдчував до Овсiя вiдразу. Укупi з iншими хлопчаками вiн шпурляв Овсiєвi в широку спину крем'яхи. А коли той озирався, щоразу розгублено i здивовано, Миколка припускав навтьоки, ховаючись у першому-лiпшому завулку.

Гавань була невелика. Сюди морем везли вантажi з Оранжерейного архiпелагу - чудовi фрукти, земнi й марсiянськi. Звiдси, iз гаванi, вiдправляли на архiпелаг товари, потрiбнi людям, що працювали в оранжереях. Туди везли електроннi мiкроскопи, рiзнi бiостимулятори, прискорювачi росту рослин. Люди на архiпелазi ставили науковi дослiди. А всю чорнову роботу виконували роботи.

Працювали роботи i в гаванi.

Овсiй теж був робот - неповороткий, вайлуватий робот прадавнього випуску, з прямокутним тулубом i довгими шестипалими кiнцiвками.

Якось камiнь, що його влучно пожбурив Миколка, попав роботовi в один iз вразливих вузлiв. Овсiй здригнув. Заблимали фотоелементи-очi, i низький голос добродушно пробуркотiв:

- Не виводьте мене з ладу, юнi земляни!

По цих словах робот повернувся й перевальки попростував до вантажного лайнера.

Принишклi шибайголови простежили, як Овсiй, зiйшовши трапом, ступив на борт атомохода, вислухав якийсь наказ капiтана й покачуляв до трюму...

Останнiм часом у Овсiєвiй пам'ятi зринали видiння, пов'язанi з Зеленим мiстечком, озером Вiдпочинку, тривалими й небезпечними пошуками в горах, власне, найчастiше пригадувалося йому те, що люди називають раннiм дитинством. Чому саме цi марення ставали йому на думцi? Важко сказати. В усякому разi, сам добрати що до чого Овсiй не мiг, а до послуг технiка вiн не вдавався. Та й кому охота копирсатися в системi пiвторастолiтньої давностi, котра безнадiйно застарiла! Адже останнiм часом у людей з'явились новi, такi чудовi помiчники! А Овсiй... Ну що ж? Працює - i гаразд. Однак вiн ще мiцний - поскрипить...

За довге iснування Овсiєвi випало бачити немало. Та все, що було по тому, як вiн залишив Зелене мiстечко... Нi, не те щоб забулося, стерлось iз пам'ятi... Iоннi блоки хоч i позеленiли вiд часу, але надiйно бережуть усю iнформацiю, накопичену Овсiєм протягом багатьох десятилiть. Одначе факт лишався фактом. Овсiєвi дуже рiдко пригадувались червонi пiски марсiянських пустель, у яких вiн допомагав землянам споруджувати першi мiста. Так само зрiдка йому спадала на думку лабораторiя-супутник на Фобосi, куди вiн невдовзi переїхав. I вже зовсiм вряди-годи зринали в уявi безмежнi синюватi поля на Венерi, де буяла колосиста пшениця...

Нi, мабуть, неправильно було б твердити, що пiзнiшi роки канули в забуття: цей вислiв стосувався б скорiше людини, анiж робота. Просто давнiшi подiї видавались Овсiєвi яскравiшими i в спогадах посiдали набагато бiльше мiсця.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке