Завдання Героїв (3 стр.)

Тема

Коли він нарахував дванадцять з них, він не міг більше чекати. В його грудях билося серце. Вперше у житті забувши про свою отару, Тор розвернувся та побіг вниз по схилу, не збираючись зупинятися допоки не зробить себе відомим.

* * *

Тор мчав вниз по пагорбу на одному диханні, минаючи дерева, які дряпали його своїм гіллям. Він вибіг на галявину і побачив перед собою своє рідне село: сонне поселення, яке складалося з одноповерхових вибілених глиняних хаток з солом’яними дахами. Тут жили кілька десятків сімей. З димарів йшов дим, бо більшість селян вставали рано, щоб приготувати собі сніданок. Це було ідилічне місце, достатньо далеке – щоб дістатися сюди потрібен цілий день їзди – від королівського двору, щоб втримати подорожніх. Це було всього лише звичайне сільське господарство на межі Кільця, одне з коліщаток у механізмі Західного Королівства.

Тор пробігав останній відтинок шляху до сільської площі, розкидаючи довкола себе багнюку. Кури й собаки розбігалися перед ним, а стара жінка, що сиділа коло своєї хати перед казаном з киплячою водою, засичала на нього.

“Повільніше, хлопче!” – заверещала вона, коли він напустив пилу в її багаття, пробігаючи повз.

Але Тор не сповільнювався – ані через неї, ані через будь-кого ще. Він звернув з однієї вулички, потім з іншої, звертаючи на шлях, який він знав напам’ять, поки не добіг до дому.

Це був маленький, непоказний будиночок, такий же як і всі інші, з побіленими глиняними стінами та похилим солом’яним дахом. Як і у більшості інших будинків, його єдина кімната була розділена: у одній половині спав батько, а в іншій троє Торових братів. Але, цей будиночок мав одну особливість – на задньому дворі був прилаштований невеличкий курник, і саме у ньому спав Тор. Спочатку він спав разом зі своїми братами, але з часом вони стали жадібнішими та попросили його залишити кімнату. Тору було боляче, але тепер він насолоджувався своїм власним простором, подалі від їхньої присутності. Це лише підтверджувало той факт, що він був вигнанцем у власній родині.

Тор підбіг до вхідних дверей та увірвався до будинку.

“Батьку!” – прокричав він, задихаючись. “Срібло! Вони йдуть!”

Його батько та троє братів сиділи, нахилившись над столом, та снідали, вже вдягнені у свій найкращий одяг. Після цих слів, вони схопилися та повибігали з хати на дорогу.

Тор пішов за ними. Усі стояли, вдивляючись у горизонт.

“Я нікого не бачу”, – сказав Дрейк, найстарший з братів, своїм глибоким голосом. Широкоплечий, короткострижений, як і його брати, з коричневими очима та тонкими, зневажливими губами, він як звично зверхньо подивився на Тора.

“І я не бачу”, – повторив Дрос, усього на рік молодший за Дрейка, який завжди приймав його бік.

“Вони йдуть!” – прокричав Тор. ”Клянусь!”

Батько розвернувся до нього та схопив за плечі.

“Звідки ти знаєш?” – запитав він.

“Я бачив їх”.

“Як? Звідки?”

Тор хвилювався, батько впіймав його. Звісно, він знав, що єдиним місцем, з якого Тор міг побачити їх, була вершина того пагорбу. Тор не знав що відповісти.

“Я… піднявся на пагорб”

“З отарою? Ти знаєш, що їм не можна заходити так далеко”.

“Але сьогодні особливий день. Я мав це побачити”.

Батько сердито опустив погляд.

“Негайно йди у дім та дістань мечі своїх братів та відполіруй їх, щоб вони виглядали якнайкраще до приходу людей Короля”.

Закінчивши з Тором, батько розвернувся до братів, які стояли на дорозі, шукаючи поглядами королівських гостей.

“Як гадаєте, вони виберуть нас?” – спитав Дарс, наймолодший з трьох та на три повних роки старший за Тора.

“Було б нерозумно, якби не вибрали”, – відповів батько. “ Цього року в них недобір. В них не вистачає людей, інакше вони б не приїжджали сюди. Просто стійте рівно, усі троє, тримайте ваші підборіддя високо, груди вперед. Не дивіться їм прямо в очі, але і не ховайте погляд. Будьте сильними та впевненими. Не виказуйте слабкості. Якщо ви хочете бути у Королівському Легіоні, ви повинні діяти, наче ви вже там”.

“Так, батьку”, – одноголосно відповіли усі троє.

Він повернувся та поглянув на Тора.

“Ти досі тут?” – запитав він. “Іди в дім!”

Тор стояв. Його голова розривалася. Він не хотів ослухатися свого батька, але він мав поговорити з ним. Його серце калатало. Він вирішив, що найкраще буде, якщо він підкориться, принесе мечі, але потім поговорить з батьком.

Тор помчав до будинку, а через нього до сараю, де зберігалася зброя. Він знайшов три мечі своїх братів, кожен з яких був витвором мистецтва, увінчаний рукояткою зі щирого срібла. Це були цінні подарунки, на які батько трудився роками. Він узяв усі три, як завжди здивований їхньою вагою, і вибіг з ними назад.

Він підбіг до своїх братів, видав кожному по мечу та розвернувся до батька.

“А відполірувати?” – спитав Дрейк.

Батько повернувся та несхвально поглянув на Тора, але Тор заговорив першим.

“Батьку, будь ласка. Мені треба з тобою поговорити!”

“Я сказав тобі відполірувати”.

Будь ласка , батьку!”

Батько озирнувся, роздумуючи. Напевне, він побачив серйозність обличчя Тора, бо все-таки відповів: “Що?”

“Я хочу, щоб мене розглянули. З іншими. До Легіону”.

Його брати зайшлися сміхом, а його обличчя почервоніло.

Але батько не сміявся. Навпаки, він став ще похмуріше.

“Ти впевнений?” – спитав він.

Тор впевнено ствердно кивнув головою.

“Мені чотирнадцять. Я маю право”.

“Чотирнадцять – це мінімум”, – зневажливо кинув Дрейк через плече. – “Якщо вони візьмуть тебе, ти будеш наймолодшим. Ти думаєш вони віддадуть перевагу тобі переді мною, який на п’ять років старший?”

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора