Хто ти?

Тема

Нежданому другу присвячую

…Не бійтеся — в кривавих хвиль навалі

Не згине правда, думка і добро,

Лиш краще, ширше розів’ється далі,

Не бійтеся — не людськості ядро

Та буря зломить, а суху лушпину, —

Ядро ж живеє розростесь без впину…

Запитають — як перейти життя? Скажіть — як по струні безодню: Красиво, бережно, блискавично.

АФОРИЗМИ СХОДУ

Київ

Видавництво художньої літератури «Дніпро»

1987

Увертюра

БУМЕРАНҐ ЧАСУ

Прохолодне весняне повітря, напоєне запахами альпійських луків, попливло через відчинені двері в зал обсерваторії. Папірці з цифрами та графіками затріпотіли. Фон Круфт притримав їх долонею, оглянувся. На порозі стояла секретарка, гнучка, з буйною гривою білого волосся, вродлива фрейлейн у вишмульганих джинсах. Вона вибачливо усміхнулася зеленими очима, люб’язно перепитала:

— Я вас потурбувала, гер професор?

Він притримав записи важким прес-пап’є.

— Дрібниці. Я вже скінчив. Що у вас?

Вона наблизилася легко, безшумно. Поклала на стіл конверта.

— Квитки на завтра. До Києва.

— Ах так! Я й забув. Дякую, фрейлейн Марта…

— Машина до Цюріха буде о десятій ранку біля обсерваторії. З Цюріха до Женеви — о дванадцятій. В аеропорту ви приєднаєтесь до інших делегатів. Виліт о двадцятій. О двадцять другій ви вже будете в аеропорту Бориспіль. Там вас зустрічатимуть.

— Прекрасно. У вас все?

— Ви забули про кореспондентів, — зауважила секретарка. — Вони чекають уже близько двох годин.

Фон Круфт поморщився з досадою. Зітхнув.

— Запросіть. Тільки попередьте: не більше двадцяти хвилин. Мені ще треба дещо підготувати для київського конґресу…

— Гаразд. Буде зроблено, гер професор.

Дівчина зникла. А за хвилину гомін і гам сповнили телескопний зал альпійської обсерваторії Цюріхського університету. Спалахнули переносні юпітери, блискавки бліців засліпили очі вченого. Він втомлено прикрив їх долонею, важким поглядом окинув журналістів.

— Прошу, панове, якнайстисліше…

Наперед виступила юна кореспондентка студентського журналу «Ілюзіон». Ввімкнувши магнітофон, запитала:

— Пане професоре, наші читачі вельми цікавляться проблемою міжзоряного контакту різних цивілізацій. Київський конґрес скликано для обговорення саме цієї проблеми?

— Так.

— Ви один із швейцарських делегатів?

— Ви вгадали, — усміхнувся фон Круфт. — Завтра ми вилітаємо.

— Ви спеціаліст міжзоряного контакту чи це ваше хобі? Як давно ви займаєтеся цією проблемою?

— Спеціалістів у цій справі ще нема, — поблажливо роз’яснив фон Круфт. — Триває лише нагромадження думок, гіпотез, проектів. Усі ми ще дилетанти в цій галузі. Проте особисто я захоплююся ідеєю зв’язку з мислячими істотами всесвіту ще з юності, зі студентських років.

Кореспондентку заступив літній журналіст з ФРН. Піднісши мікрофон до вченого, поцікавився:

— Ви кажете, що узгодженої думки щодо контакту цивілізацій ще нема. Але особисто ви маєте певні міркування щодо необхідності, доцільності чи реальності такого контакту? Чи склалася у вас певна гіпотеза?

— Безумовно, — знизав плечима вчений. — Хто знайомий зі спеціальною періодикою, той читав мої проекти міжнародної проґрами «Космоконтакту».

— Я читав експрес-інформацію з вашим проектом, — кивнув журналіст. — Але там лише технічний бік справи. Абстрактний розгляд проблеми. А ви що думаєте про реалізацію свого проекту? Чи вірите в наявність інших розумних істот поза Землею? І якщо так, то коли сподіваєтесь на таку зустріч? Маєте факти, які б свідчили про існування життя десь у Всесвіті?

— Сам факт нашої розмови, — всміхнувся фон Круфт, — свідчить про існування такого життя. Адже ми з вами — його представники, чи не так?

Присутні засміялися. Та кореспондент не вгамовувався:

— Віддаю належне вашому гумору, гер професор! Проте я запитую про життя на інших планетах…

— Розумію, розумію. Я пожартував, прошу пробачення. Але що можна сказати конкретно у відповідь на ваше запитання? Сама підготовка до контакту вже багатозначна. Людство в суті своїй — консервативний, інерційний космофеномен. Історія показує, як тяжко його виводити на інші площини усвідомлення і космобачення. Доказів у минулому достатньо — люди віками змагалися супроти вже очевидних істин: згадайте хоча б Галілея, Коперніка… І тому сам факт бурхливого прогресу в реалізації ідей космоконтакту, їхньої всепланетної популярності вельми багатозначний! Я особисто певен, що ми з вами, панове, будемо учасниками першого зоряного контакту.

Кореспонденти загаласували. Застрекотіли кінокамери, об’єктиви телепристроїв націлилися на вченого, посипалися нові запитання:

— Де, на вашу думку, найближче вогнище іншої цивілізації?

— Які вони?

— Перспективи контакту — сутичка чи спілка?

— Що може дати поєднання різних розумів?

Фон Круфт зненацька напружився, зблід. У вихорі запитань йому вчувся дивний голос — тихий, майже дитячий. Звідки, чому? Він щось машинально відповідав журналістам, сипав стереотипними фразами, а сам прислухався до несподіваного гостя з небуття. Юний басок про щось запитував. Такий до жаху знайомий. Як його звали, того хлопця-підлітка, здається, Толиком… Так, так, Толя Вогник. Далебі, Вогник… В очах його мерехтіли іскри розуму й допитливості. Навіть тоді, коли по його скроні цебеніла кров. Пітер, безумовно, перестарався. Що ж вдієш, жорстока пора була — люди ставали жорстокими: сумна необхідність! А все-таки… Жорстока пора минула, а погляд того хлопця лишається, не щезає, коле, бентежить, вбуравлюється у свідомість)

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке