Балада для Кривой Варги

Тема

Аннотация: Пасіонарність — це виклик, талант — це провокація. Байдуже — в мистецтві, науці чи особистому житті. Ті, хто опиняється поряд з пасіонарієм, захоплюються, обожнюють, заздрять, ненавидять… Талант нестерпний, він вимагає поклоніння або знищення. Тому генії гинуть від пук заздрісників, а іноді — від рук прихильників.

«Балада для Кривої Варги» — історія-попередження для тих, хто ризикує стати над натовпом.

---------------------------------------------

Марина Соколян

аналітичний мюзикл

Я приклала вухо до полущеної стіни. Дихає…

Надсадно, хрипко, мов невиліковно хворий. Але — ще живий. Цей старий театр іще борсався — чути було шурхітливе зітхання подертих куліс, стогін протягу в коридорах, старече скрипіння потоптаних дощок сцени. Іноді сюди навіть приходять Глядачі. Приходять за звичкою, загорнені в дрантя, щуляться від холоду, обережно сідаючи на продавлені крісла. Вони не чекають від нас нічого. Ми нічого не чекаємо від них…

Боже, що я тут роблю? В цій холодній смердючій гримерці? В мене сьогодні знов немає голосу. Та і звідки йому взятись, на цьому триклятому протязі? І чого мене взагалі потягло на цю трикляту сцену?

Це все, певно, через Аманту. Моя мати завжди була для мене недосяжною, особливо ж тому, що померла від сухот, цієї романтичної хвороби, ще зовсім молодою. Солістка оперети, незрівнянна Аманта! Її численні прихильники, квіти, бенефіси… Її життя було шаленим калейдоскопом, а я була лише одним із кольорових скелець, котре чомусь постійно муляло око…

Якось ми вечеряли разом з мером; він споглядав мене, здається, не зовсім розуміючи, що я за таке. Аманта змусила мене заспівати "Елегію" просто в ресторані — вона була трохи нетвереза, з нею таке часто траплялося, ближче до кінця. Мер п’яно просльозився, сказавши, що в мене в грудях немовби маленький жайворонок. І подивився прискіпливо. Мені тоді було лише п’ятнадцять… Як я пишалася!

А потім мені випало приєднатися до неї на сцені. Мені доручили якусь дрібоньку партію — кельнерки в барі, куди вчащає головний герой…

…Вино тамує, вино втішає

Вино лікує і звеселяє…

Як я хвилювалася! Думала, вийду на сцену, стану перед натовпом і… помру. А потім я побачила їхні обличчя, відчула як на мені сфокусувалися сотні спраглих і насторожених очей… Я думала, що захлинуся їхньою увагою, що мене просто розчавить сила їхніх поглядів, але ні, раптом всередині зробилося порожньо й легко. Це було відчуття польоту, знайоме мені лише з дитячих сновидінь, солодких і безтямних… і я зрозуміла, що не зможу жити без цього.

І ось куди це мене привело. Після смерті Аманти мої польоти перетворилися на акробатичне ходіння по канату, коли линва врізається в п’яти, а кожен необережний рух може стати кроком в безодню. Я знаю цю безодню в обличчя. Я не раз ночувала в її обіймах, проклинаючи все на світі, заприсягаючись ніколи більше не повертатися на сцену. І кожен раз поверталась.

Я просто не така як вона. Мені бракує чогось, чогось найголовнішого. Аманта виходила на сцену — і все завмирало. Вона робила з глядачами все, що заманеться, а вони любили її. А я — ще й досі боюсь їх. Глядач дуже добре відчуває страх, як хижак — запах крові. А відчувши, він буде, як хижак, безжальним. Аманта якось вміла приборкувати цього норовливого звіра, і, здається, саме це забезпечило їй усіх. Це, а не її феноменальний голос чи виключна привабливість… Я зрозуміла це надто пізно…

Цей провінційний театр іще борсається. Але він приречений. Так само як і я. Ми не зуміли виконати призначене, ми не змогли дати глядачеві належного харчу — кривавого кусня наших душ. Йому це вже не потрібно.

…Ти ідеш, мій друже

Як прийшов, байдуже.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Похожие книги

Охотник
18.1К 140