Оргія

Тема

Леся Українка

Діячі

Антей — співець.

Герміона — мати його.

Евфрозіна — сестра його.

Неріса — жінка його.

Хілон — ученик його.

Федон — скульптор.

Меценат — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.

Префект.

Прокуратор.

Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.

Діється в Коринфі під римським пануванням.

I

Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей.

Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.

Герміона (не встаючи)

Хто там?

Голос (за хвірткою)

Се я, Хілон Алкмеонід.

Герміона (гукає в напрямі других дверей)

Антею, вийди! Ученик до тебе!

(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало.)

Антей (молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)

Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.

Всі учні розійшлися.

Хілон (дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)

Вибачай… але… я, власне, не прийшов учитись…

Антей (привітно)

Будь гостем.

(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)

Чом не сядеш?

Хілон

Маю справу…

Антей

Аж сісти ніколи, таку нагальну?

Хілон

Воно-то ні… але… пробач… я мушу подякувать сьогодні за науку… Я більше не прийду.

Антей

Чому?

Хілон мовчить.

Та правда, мені про се питать не випадає.

Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся, — соромитись приходиться мені.

Хілон (щиро)

Ні, ні, учителю! Того не думай!

От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!

Антей

Тоді не розумію…

(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі.)

Догадався!

(Видно, що й йому трохи ніяково.)

Хілоне, слухай… Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку… Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудно…

Хілон

Учителю, та ти ж не багатир.

Антей

Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але інакше трудно довести… Бач, спів, музика й слово — мій зарібок, та хист мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього.

Я талану нікого не навчив і не навчу — се ж тільки Бог здолає, — отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою Аполлона, то — я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей,

і так ми в обрахунку. Як же Бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,

і бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає,

і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, — тоді я вже заплачений. Ні, більше, — я наче почуваюсь до вини, що я нездатен так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?

Хілон

Учителю…

(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі.)

Антей

Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, мій хлопче, — покинь мене, я сам тобі те раджу.

Та тільки — заклинаю Аполлоном! — не кидай ще науки. Їдь в Афіни, там, певне, знайдеться іще таке, чого ми тут не маємо в Коринфі.

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:

«Я вже скінчив науку».

Хілон

Ся порада, учителю, осмілює мене.

Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи…

(Знов мовкне.)

Антей

До якої?

Хілон

До тої, що врядив тут Меценат.

Антей

Латинської?!

Хілон

Ну, все ж тепер латинське.

Антей

Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?

Хілон

Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові.

Антей

Як ти від мене досі не навчився не помилятись так, то в новій школі ще більше буде помилок таких.

Але не знаю, що ти там придбаєш, крім помилок. В поезії латинській і я ж тобі, здається, показав усе, що тільки варт було пізнати.

Не думаю, щоб ритори в тій школі тобі могли подати щось нового, бо я їх знаю. Думаю, що ти вже міг би їх учити.

Хілон

Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.

Антей

Що змушує тебе?

Хілон

Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.

Антей

Чому ж та доля так тебе лякає?

Хіба вже я остатній між співцями?

Хілон

Не між співцями, ні…

Антей

Але між людьми?

Хілон

Я не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.

Антей

А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?

Хілон

Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.

Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.

Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.

Антей (схоплюється обурений)

Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

І се був мій найкращий ученик!…

Пауза.

Хілон

Учителю, прийми ж мою подяку…

(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)

Антей (відштовхує його руку)

Геть! Я тебе нічого не навчив!

Іди з очей!

Хілон, похнюпившись, виходить.

Герміона

Даремне ти, Антею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина.

Антей

Мамо! нічого я не заслужив, крім ганьби!

Герміона

Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.

Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш?

Антей

Ще маєм хліба власного доволі.

Не прогнівляй богів.

Герміона

На все їх воля…

Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабині-танцівниці мала прийняти в дім…

Антей

Ще не кінець докорам?

Герміона

Се не докори, сину, тільки правда.

Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?

Антей

Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.

Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра…

Герміона

Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!

На викуп за Нерісу ми стяглися, але на посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягнемось. А чим же доля старої дівки краща, ніж рабині?

Антей

Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.

Герміона

Хто ж те знає?

Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора