Мама, донька, бандюган

Тема

Андрій Кокотюха

роман

Зло дається всім дуже просто,

без докладання жодних зусиль,

бо воно наділене великою кількістю

властивостей та облич. Тоді як добро,

можна сказати, завжди однакове.

Блез Паскаль

Частина 1. Мама: самотність і чекання (грудень)

1.

Усе колись трапляється вперше. Істина банальна, але таки істина. Як це у Висоцького? Я женщин не бил до семнадцати лет. Олег протримався майже вдвічі довше. Не так давно йому виповнилося тридцять три, і півгодини тому він уперше в житті вдарив жінку.

Це було по-справжньому. Легенькі ляпаси і запотиличники повіям - то одне. Він ударив кулаком, зацідив у вилицю, як у вуличному махалові, одного разу було досить, синець на добру згадку залишиться здоровий та красивий. Совість його не мучила, просто щось неприємне ворушилося всередині. Баба все ж таки, а він писок попсував. Тепер доведеться їй на зайві дурні питання відповідати... А нічого, хай! Вдома відсидиться, не проблема. Тепер зима, в темних окулярах не надто походиш, хіба кремами замаже, пудрою притрусить, та й то - повністю не замаскує, подивиться в дзеркало і згадає про свою поведінку.

У внутрішній кишені пальта Олег тримав пласку фляжку, туди як раз двісті грамів уміщалося. За кермом намагався не пити, особливо останній рік, коли почалися серйозні проблеми з ментами, - колишніми колегами, суч-чарами бацильними! - та хіба ковточок для заспокоєння нервів означає "пити"? Тим більше друга ночі, мороз, порожній проспект, швидкість нормальна. Це він одразу газонув, коли вибіг з під`їзду, ще правиця не розтиснулася, нігті впивалися в долоні, кулак свербів, і Олег ворушив зігнутими пальцями. Тепер трохи стишив швидкість, лівою рукою видобув заповітну фляжечку - виручалочку, не відриваючи очей від дороги навпомацки, двома пальцями, великим та вказівним, скрутив кришечку, підніс флягу до вуст і зробив невеличкий ковток. Коньяк - дорогий, "Генессі", справжній, тридцять баксів пляшка, - легко пішов стравоходом, приємним теплом зігріваючи всередині. Настрій поліпшився, хоча все це чисто психологічно. Алкоголь не ліки, просто так народ уже налаштований: випий, відразу легше стане. Коли Олег ще був капітаном міліції, давно, в іншому житті, йому розповів знайомий слідчий, як у Лукьянівській в`язниці лікар вилікував комерційного директора малого підприємства, справою якого слідчий займався. Сорокарічний дядько, особа явно підставна, за ґратами опинився вперше, причому був єдиний, кого реально можна було закрити після розвалу фірми. Від нервового потрясіння в нього відкрилася виразка, адвокат кволо вимагав звільнити бідолаху на підписку, а підслідний страждав у задушній камері. Спочатку сусідів це дратувало, йому навіть легенько дали по печінці, аби заглох і перестав скиглити та стогнати, потім бувалі рецидивісти второпали - мужикові таки справді болить, підняли хай, вимагаючи лепилу. Лікар прийшов, уважно оглянув хворого, серйозно сказав: "У мене тут таких ліків нема. Доведеться спеціально для тебе, морда бандитська, купляти на волі." І таки приніс на наступний день якісь кольорові пігулки, дав хворому проковтнути відразу три, а ще дві - по обіді. Надвечір біль як рукою зняло! Хоча лікар дав йому звичайнісінькі вітаміни. Головне - аби в їхню цілющу здатність повірив сам хворий. Так само з коньяком і взагалі алкоголем.

Пальцями навпомацки закрутивши флягу, Олег запхав її не до внутрішньої кишені, а до лівої бокової, аби недалеко шукати. Бо точно ще захочеться ковтнути, з Оболоні до Харківського не близький світ їхати. Зробив голосніше музику.

А бел-лый лебедь на пруду

Качает па-авшую звезду...

Нічого. Алці наука буде. Її, певне, таки не бив ніхто ніколи. Бабам це шкодить, розслабляються і зовсім страх втрачають. Аби знали, що за гниле слово можуть отримати в писок, фільтрували б свій бабський базар. Якщо він, Олег Рибалка, начальник охорони базару "Універсум", одного з найбільших у Києві, спить з такою собі Аллою Різник, нехай вона там сто двадцять разів оглядач модного журналу, і витрачає на неї гроші, це ще не означає, що їй дозволено називати його Карасем. У всякому разі, просто так, у вічі. Заочно - нехай собі, кликуха прилипла давно, з цим нічого не поробиш. Він так звертатися до себе взагалі тепер мало кому дозволяє. І аж ніяк не слабким на передок бабиськам, яким цікаво крутитися в товаристві бандита, мати статус його коханки і вголос цим пишатися.

Бандит.

Бандюга.

Бандюган.

Олег Рибалка не вважав себе кримінальним елементом. Так можна записати в бандитські лави будь-якого сищика, що працює і спілкується безпосередньо і переважно з кримінальним середовищем. Сім років тому він сам чесно трудився в карному розшуку одного з райвідділів, вважався непоганим опером, навіть, як то кажуть, горів на роботі... А потім щось перегоріло, особливо коли почали через одного випускати серйозних бандюків та депутатських чи банкірських синків-донечок, що залітали переважно за наркоту чи злісне хуліганство із завданням тілесних пошкоджень різної тяжкості, ну і звичайно ж за зґвалтування. Останнє, ясна річ, стосувалася пай- хлопчиків, хоча був у практиці Сані Шовка, Олегового друга, випадок: донька директора престижної гімназії і її подруга та однокласниця, племінниця банкіра, зґвалтували сина прибиральниці, молодшого за них, сімнадцятирічних кобил, три роки. Просто так, з цікавості. Проводили практичні заняття зі статевого виховання. Заяву забрали не батьки, ображені в кращих почуттях. До кабінету, в якому тулилися четверо оперів, а п`ятий, новачок, мав можливість працювати за столом, коли хтось з них був на виїзді, зайшов начальник відділу і запросто попросив - не наказав! - віддати йому триклятий аркуш, на підставі якого можна завести кримінальну справу. Більше заяви і потерпілих ніхто у відділі не бачив.

З органів Олег пішов без скандалу, без хряпання дверима. Спокійно написав рапорт одного весняного дня і здав "корочку" разом з табельною зброєю, підписав усі можливі обходняки, випив з колегами - тоскна була відвальна, мужики казали, хто прямо, хто натяком, що прекрасно його розуміють, навіть поважають, що нормальні професіонали косяками з ментовки валять, але ж не всі такі вільні в своїх вчинках, родина-дитина-хата і все таке...

Колишній капітан міліції Олег Рибалка розлучився з дружиною через те, що в народі ненависть до працівників МВС з кожним роком набувала яскраво вираженого характеру. Кілька разів він просто не був у змозі виконати прохання жінчиних знайомих і витягти їх з криміналу. Коли дружина розчарувалася в його обмежених можливостях, без оголошення війни перебралася спочатку в ліжко, а потім, забравши речі, на квартиру до перспективного адвоката. Новий обранець швидко, без проблем і абсолютно безкоштовно допоміг оформити офіційний розрив шлюбу. Дітей подружжя завести не встигло. Слуги закону розпили на Олеговій кухні пляшку коньяку, принесену адвокатом, домовились приятелювати і час від часу зустрічатися за чаркою, але, як водиться, після того за одним столом більше не збиралися. Від колишньої тещі Рибалка дізнався, що колишня дружина народила хлопчика і надзвичайно щаслива в ролі люблячої дружини, матері та домогосподарки. Олег попросив передати їй найкращі вітання та побажання, і остаточно відчув себе вільною людиною. Настільки вільною, що дозволяв колегам іноді використовувати його холостяцьку квартиру для оперативних зустрічей з сексотами. Після кожної такої зустрічі мужики лишали щедрому господареві пляшку горілки, у холодильнику постійно знаходилося ще недопите вино, недоїдені цукерки, надламані шоколадки, а в смітнику - використані презервативи: унітаз засмічувати господар забороняв. Ефективніше відділ працювати не став, процент нерозкритих справ не зменшився, зате настрій у мужиків значно поліпшився, вони відчули себе більш впевнено, перестали нервувати і навіть не придумували засідок, термінових виїздів на затримання, нічних допитів та інших оперативних заходів, аби затриматися чи взагалі не ночувати вдома. Звичайно, квартирою капітана Рибалки користувалися лише ті, кого він сам вважав достойними людьми і справжніми товаришами. Саме вони пили з ним відвальну і саме вони найбільш переймалися втратою, хоча й розуміли - капітан таки правильно робить.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке