Війна з саламандрами

Тема

Книга перша

ANDRIAS SCHEUCHZERI

1. Дивацтво капітана ван Тоха

— А нема тут де-небудь такого клаптика берега, де батаки не лазять у воду? — спитав капітан.

Напівкубу-напівпортугалець покрутив головою.

— Нема, сер. Хіба що Девл-Бей[4], але це для вас не годиться.

— А чому?

— Тому, що… туди не можна нікому, сер. Налити вам, капітане?

— Thanks[5]. Там що — акули?

— І акули, і взагалі, — промимрив метис. — То погане місце, сер. Батакам не сподобається, коли хтось туди полізе.

— А чому?

— Бо там чорти, сер. Морські чорти.

— А що ж воно таке. — морський чорт? Риба якась?

— Та ні, не риба… — ухильно промимрив метис. — Просто чорт, сер. Підводний чорт. Батаки їх називають тапа. Тапа. І там нібито в них своє місто — у тих чортів. Налити вам?

— А який він із себе… той морський чорт?

Напівкубу-напівпортугалець здвигнув плечима.

— Чорт, та й годі, сер. Я його раз бачив… Тобто саму голову. Я вертався човном від мису Гарлем… і раптом переді мною вистромилася з води головешка.

— Ну і яка вона була? На що схожа?

— Довбешка, як… як у батака, тільки зовсім лиса.

— А може, то й справді був батак?

— Ні, сер. Адже там жоден батак у воду не полізе. А потім… воно кліпало на мене нижніми повіками, сер. — Метис аж здригнувся від страшної згадки. — Нижніми повіками, і вони в нього закривають усе око. То був тапа.

Капітан Й. ван Тох покрутив у товстих пальцях склянку з пальмовим вином.

— А ви не були п’яні, га? Не нажлуктились під саму зав’язку?

— Був, сер. Якби ні, то я б не поплив тою дорогою. Батаки не люблять, коли хтось тих… чортів турбує.

Капітан ван Тох похитав головою.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке