Сад божественних писень

Тема

---------------------------------------------

Григорій Савович Сковорода. Сад божественних пісень

Пісня 1-ша

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм»[1] .

Боїтъся народ зiйти гнить у гроб

I впасти в жереб нещасний,

В якому вогонь незгасний.

А смерть є свята, зло певне стопта,

Зведе навiть вiйни в спокiй.

О смерть ця свята!

Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!

Пекла вогнем вiн не палить,

А має життя райське, хвалить.

Грiхи смерть народять - живу смерть наводять,

Iз смертi - ад; тлить душу глад.

О люта смерть та!

Блажен, о блажен, хто з перших пелен

Себе присвятив Христовi,

День-нiч в його мислить словi,

Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,

До того звик, до цього навик -

Це жереб святий!

Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!

В гopi й бiдi не скучить,

Hi меч, нi вогонь не розлучить -

Все сладiсть розводить, на серце не сходить,

Хiба тому, знати кому

Скус далось дорогий.

Життя ти, - Христе, за мене вмер теж!

Мав початки дати швидко

Лiт моїх, а дав послiдки,

Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;

На смерть марнотi i злому в життi

Живу тобi, мiй свiт!

Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в менi - в тобi вселюся

I солодкого нап'юся,

3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,

Сонце зайде, сонце зiйде -

Це вiк злотих лiт!

Пісня 2-га

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на нeбi»[2] .

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!

Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,

Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,

Країна де вабна, де неприступний є свiт.

Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!

Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!

Де Господь Яковий[3] є, де невечiрня зоря,

Ангелiв рiд встає - вид його священний зрять.

Це сiлоамськi води![4]3 очей полуду омий,

Тут тiло змить нагода - до небес лети мерщiй!

Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть

И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.

А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,

Вона лише небесним смуток хоче наситить,

Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,

До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.

Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.

Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.

Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,

Павло так вчить святий[5] тебе в чистих словесах.

Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,

Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись.

О триблаженна стать! А найбiльше словеса!

Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

Пісня 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину»[6] . Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi»[7] .

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!

Уже сади розцвiли й солов'їв навели.

Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!

Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.

В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!

Душа моя процвiл, радостi менi дала.

Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.

Душа його - Божий град, душа його - Божий сад.

Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,

I весною все пахтить, - листя тут не облетить.

Боже мiй! Це ти - мiй град! Боже мiй! Це ти - мiй сад,

А невиннicть - то мiй квiт, мир, любов - ото наш плiд.

Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,

Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.

Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,

В менi вбий усякий гpix - це є ключ моїх yтix!

Пісня 4-та

Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм»[8] . «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили»[9] .

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Похожие книги

Ник
477 757