Візантійська фотографія

Тема

Володимир Єшкілєв

Реконструкція останнього візантійця [передмова]

[…]

Годинник нагадав йому про сніданок.

На другому поверсі Будинку Вчителя знаходилася їдальня для методистів, бухгалтерів та працівників профкому міської освіти. Усього за три гривні тут можна було наповнити шлунок стравами, виконаними у звуженому харчовому форматі з відповідними назвами: «борщок» і «варенички». Люди, що харчувалися цією скороченою кулінарією, були педагогічними працівниками з усіма зовнішніми ознаками навчаючого прошарку. Пересортовані зцідженим шумом навчальних закладів й хлорними дистанціями шкільних туалетів, жіночки з економними зачісками і пташиними голосами скоса оглядали зайду-фотографа. У них були довгоствольні очі людей проміжного чину, наче усе своє трудове життя вони прагнули здійснити щось напружено-позитивне, але водночас й прибуткове, помітне найвищому освітянському керівництву, й, одночасно, щось виклично мстиве, означене присмаком непідкарного буденного паскудства.

Розташувавшись за вигідним кутовим столиком, Ференц спостерігав мікшовані пересування цих нездійсненних людей, прислухався до їхніх розмов. Дві методистки, що сиділи за найближчим від нього столиком, споживаючи варенички, хриплувато сперечалися з приводу перекладу українською мовою слова «дискотека». Остаточним узгодженим варіантом вони визнали словосполучення «гопанкова хатка». За п'ять хвилин пошуку методистки встигли народити й присудити до називального зникнення таку строкату кількість синонімів дискотеки, що серце зизоокого фотографа сповнилося повагою до цих трударінь мислительної ріллі. Він згадав свої шкільні роки, їхню невблаганну понятійну одномірність і вимушений був позиційно усвідомити поступ навчальної справи.

Навпроти Ференца поставила свої тарілки методистка у сірому лапсердачку й побажала фотографові смачного. Ференц чемно побажав навзаєм і подивився на неї.

Вона була симпатичною, уся в окремих спалахах тої згасаючої молодості, що подібна до щойно розпочатого тюбика зубної пасти: форма ще тримається, але вже не з минулою нахабною твердістю нерозкоркованих згущень сущого.

«Ви тут працюєте?» — запитав її Ференц й відчув свою вроджену косоокість, немов присутність сторонньої сили.

Вона ствердно нахилила голову над ландшафтом скороченої кулінарії. У борщику плавали шматочки буряка, формою як рейки.

Ференцові сподобалась її німа відповідь, і він пояснив методистці, що є фотографом, що започатковує тут, на горищі, приватне фотоательє, що там він знайшов скляну стелю, яка пропускає багато сонячного світла, незайвого для процесу фотографування, що світло, взагалі й зокрема, є найосновнішою річчю у його відображальній професії, й що батьки-теоретики фотографії розрізняли аж п'ять видів світла: малююче, заповнююче, два модулюючих, себто ліве й праве, а також тлоробне…

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке