Місце встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

Тема

Лесь Подерв'янський

Дійові особи:

Нєзнайка, супермен-вікінг.

Гурвіник, антисеміт.

Карандаш, художник-китчмен.

Самодєлкін, матрос торгівельного флота.

Пєтрушка, мовчазний карлік у кєпкє.

Буратіно, просто поц.

Мальвіна, дєвушка з голубою волоснею.

Сінєглазка, алкоголічєская подорва.

Красна Шапочка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь.

Артемон, чорний собака.

Мнацаканов, привид у телевізорі.

Дія перша

  Дія відбувається в майстерні Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані гіпсові голови піратів, попільниці в вигляді смерті та голі дівчата в рамі рококо. Біля вікна сидить Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і фарбує яєчко. На полу хропуть п'яні, брудні і голі Самодєлкін у рваному тєльнику і Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебіла - Буратіно і Гурвіник, п'ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Красної Шапочки.

Буратіно (страшним хрипким голосом). ...і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його - раз, а іди сюда, - запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.

Гурвіник. Оце і все?

Буратіно. Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а він: "бе-е". Йому показують жінку, а він: "бе-е".

Гурвіник. Та то всьо хуйня.

Буратіно. Та яка хуйня, в книзі написано!

Гурвіник. В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до сусідки. Сусідки тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась і, раз, у трубу. Кумів небіж тоже все поскидав і давай мазатися. Намазався і, тоже, у трубу. Прилітає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крісло, в йому сидить їхній цар і всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він прилетів і зразу ж куму напиздів, а той мені.

Буратіно. І шо, помер?

Гурвіник. Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.

У двері гупають.

Буратіно (до Пєтрушки). Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.

Пєтрушка мовчки кида яйця і пиздує до дверей.

Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю). Блядь, якогось жида нарисував...

Входить Мальвіна, потряхуючи голубою волоснею.

Буратіно. А шо, Мальвіна, даси поїбатись?

Мальвіна (обіжається). Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?

Буратіно. Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?

Мальвіна.  Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки в рот, ето - пожалуста, ето можна, а поєбаться - дома єбайтєсь.

Гурвіник. У, жадна сука.

Гурвіник і Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Красної Шапочки і звуки води.

Гурвіник (неприємно отигруючись). Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони в бєсєдку, а вона йому і каже: "А тепер єбі мєня". А він їй: "как ето?" А вона говорит єму: "от сейчас я тобі покажу, как ето". І не он її, а вона його сама виїбла. Ну, значить, він їй целку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: "а тепер пішов на хуй". А він: "как ето?.." От, жалко пацана.

Буратіно. Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу - на! (Вздихає.) Любила меня.

Мальвіна.  От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла... Та подивіться на себе, кому ви нужні?

Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Мальвіна (сама до себе). Ето піздєц.

Слєдом за Нєзнайкой іде Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п'яна, раскована, смердюча і нікому, крім Незнайки не нужна.

Сінєглазка. Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!

Нєзнайка (с прибалтійським акцентом). Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу...

Сінєглазка. От'єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята...

Нєзнайка. Сінєглазочка, что я таково сказал?

Мальвіна (до Нєзнайки). Простітє, у вас такой пріятний акцент... Ви нє нємєц, случайно?

Нєзнайка. Нєт, я с Прібалтікі.

Мальвіна.  Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім'я.

Нєзнайка. Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Сінєглазки.) Сінєглазочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.

Сінєглазка і Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п'яні матюки і звуки ляпасів.

Мальвіна.  Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!

Буратіно. Мальвіна, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.

Гурвіник. Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Шапочка іщо з утра сидіт.

Мальвіна. Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)

З уборной чути крики Сінєглазки: "Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!". Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Самодєлкіна, матроса торгівельного флоту, і Карашдаша, художника-китчмена.

Самодєлкін (скида з себе Артемона). Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?

Карандаш. Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.

Самодєлкін. Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, салабони. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.

Карандаш. Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.

Самодєлкін. Ну, считай, шо ти довиябувався.

Самодєлкін швиря собаку Артемона в рило Карандашу. Артемон і Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке