У сріблястій місячній імлі

Тема

Науково-фантастичні

оповідання та повість

Для середнього

і старшого шкільного віку

Упорядники

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Художник

КОНСТАНТИН СУЛИМА

ФАНТАСТИКА ТРИВОЖНИХ ЗАПИТАНЬ І ЗАСТЕРЕЖЕНЬ

Швейцарець Жан-Жак Бабель підрахував, що за останні шість тисяч років людство вело 14 513 воєн, у яких полягло 3 640 мільйонів землян. Значне місце в загальнолюдській історії посідає саме історія воєн. Цілими тисячоліттями триває боротьба кращих представників роду людського супроти війни. Видатні гуманісти всіх часів і народів попереджали і застерігали людство від смертельної для нього небезпеки, яку несе з собою війна.

“Нині перед нами два шляхи: один — продовжувати безглузду гонку атомного озброєння, другий — відмовитися від атомного озброєння і прагнути того, щоб народи Сходу й Заходу змогли прийти до розуміння необхідності мирного співіснування. Перший цілком виключає поступ людства. Другий — уможливлює. Ми повинні піти по другому шляху…” — писав кілька десятиліть тому лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер.

Два шляхи розвитку, два варіанти майбутнього — одна з домінуючих тем наукової фантастики всього світу. Прогресивні письменники багатьох західних країн створили вражаючі за художньою силою книги-застереження (у фантастиці вони називаються антиутопіями) про то, яке лихо може спіткати людство, якщо воно не відмовиться від ядерної зброї і не знайде інших аргументів для врегулювання стосунків між державами і вирішення своїх проблем.

“Цієї миті розпочалася й припинилася війна… Бомбардування закінчилося, як тільки літаки, що мчали із швидкістю п’ять тисяч милі, на годину, наблизилися до цілі, й прилади попередили про неї пілотів. Так само моментально, немов помах серпа, скінчилася війна… Місто здійнялося в повітря. Здавалося, бомби і місто помінялися місцями… Ще одна неймовірна мить — нове, невпізнанне, з неправдоподібно високими будівлями, про які й не мріяв жоден будівельник, будівлями, зітканими з бризок роздрібленого цементу, з блискіток розірваного на клоччя металу, в плутанині уламків… наче водоспад, який зринув угору, замість того щоб ринути вниз, немов фантастична фреска, місто завмерло в повітрі, а тоді розсипалося і щезло”,— це уривок із широковідомого роману американця Рея Бредбері “451° за Фаренгейтом”.

А ось як змальовує нашу планету після подібного катаклізму француз Робер Мерль у романі “Мальвіль”: “Її вбили в розпалі весни, коли на деревах ледь проклюнулись листочки і в норах щойно з’явилися кроленята. Тепер ніде жодного звіра. Жодного птаха. Навіть комах. Тільки спалена Земля. Житла перетворилися на попіл. Лиш де-не-де стримлять обвуглені, скалічені кілки, які ще вчора були деревами. І на руїнах світу — жменя людей, котрих, можливо, залишили живими як піддослідних морських свинок, необхідних для якогось гігантського експерименту. Незавидна доля. В цьому всесвітньому гігантському морзі лишилося тільки декілька легенів, що працюють, переганяють повітря. Декілька живих сердець, що переганяють кров. Декілька голів, що мислять. Мислять. Але в ім’я чого?”

Страхітливі пейзажі після вибухів надпотужних бомб часто зустрічаються в книгах зарубіжних фантастів. І це не дивно. Адже в гіркій пам’яті людства живе трагедія Хіросіми і Нагасакі. Письменники застерігають майбутнє від того, що вже частково було в минулому. Недарма ж американець Айзек Азімов зазначає: “Отже, вибух атомної бомби став реальністю, і несподівано ця поділ зробила наукову фантастику респектабельного. Вперше фантасти постали перед світом не групкою фанатиків-недоумків; ми відразу ж відчули себе в ролі касандр, до яких світ віднині дослухався з шанобливим смиренням. Та повірте: я волів би до кінця днів своїх лишатися “недоумком” в очах цілого світу, аніж досягнути нинішнього визнання такою ціною, ціною дамоклового меча над головою в людства”.

Так, атомну трагедію фантастика передбачила наперед. Досить бодай згадати, що ще 1914 року таке апокаліпсичне видовище описав у своєму романі “Визволений світ” Герберт Уеллс. До речі, відомий радянський критик Володимир Гаков наводить цікавий, пов’язаний з романом англійського письменника факт. Якось у 1934 році фізик Лео Сцілард прохопився про руйнівну силу некерованої ланцюгової реакції, але відразу ж схаменувся, уявивши можливі наслідки такого експерименту, і ніколи більше про це не згадував. Пізніше він зазначав, що саме цей твір підказав йому, як можуть використати це відкриття у воєнних цілях. І згодом усе сталося, на жаль, само так, як і передбачав англійський фантаст.

Видатний фізик XX століття Макс Борн підрахував, що в першій світовій війні з десятьох мільйонів загиблих дев’яносто п’ять процентів становили військові і лише п’ять — мирне населення. У другу світову війну загинуло п’ятдесят мільйонів чоловік (військових — п’ятдесят два, цивільних — сорок вісім процентів). Під час війни в Кореї з десятьох мільйонів загиблих вісімдесят чотири проценти складали мирні жителі і лише шістнадцять — військові. “Тим, хто ще вірить у війну як у законний інструмент політики й дотримується традиційних уявлень про героя, що помирає заради дружини, дитини й фатерлянду, варто було б зрозуміти тепер, що це міфи, які до того ж утратили свою колишню привабливість”, — пише Макс Борн, характеризуючи мораль буржуазного суспільства.

Людина і наука, людина і зброя, людина і мораль, людина і суспільство — із різних варіантів цих взаємозв’язків формується все те, що називається мікрокліматом усепланетарного життя, від якого залежить мир на Землі. Над усім цим думає, все це аналізує прогресивна зарубіжна фантастика, намагаючись зазирнути вперед, осмислити прийдешнє, оперуючи досвідом сьогоднішнього, екстраполюючи в майбутнє найпомітніші й найхарактерніші тенденції сучасності.

Різні, часом зовсім парадоксальні, сюжетні колізії обирають автори цієї книжки. Але всіх їх тривожить одне: а що коли людство зрадить тверезий глузд або ж смертоносна зброя опиниться в руках маніяків? Тоді станеться найбільша з усіх можливих катастроф — така недвозначна, чітка й вичерпна відповідь кожного з них.

На світі не перевелися людці на зразок професора Пулекса з оповідання німецького письменника Герберта Ціргібеля, людці, що виношують плани панування над усією планетою. Для здійснення своїх підступних замірів вони не зупиняться ні перед чим. Вони особливо небезпечні для людства, бо озброєні наукою, яка в руках лиходіїв здатна чинити справді тотальне зло. Як активно використовує вояччина здобутки науки і якими некерованими, не передбаченими жодною логікою чи мораллю можуть стати надпотужні мислячі істоти на зразок Голема XIV з однойменного оповідання Станіслава Лема! У творі польського фантаста все закінчується цілком щасливо. Але це — тільки один з варіантів розвитку подій. Є варіанти — і не тільки гіпотетичні,— в яких усе може скластися трагічно.

Чи дозріло людство соціально й морально для того, щоб мати в своєму активі такий могутній науковий потенціал? Чи зуміє воно використати науку на своє благо? Чи не надто наївні інколи вчені, вважаючи, що без їхньої згоди вояччина не зможе скористатися їхніми науковими відкриттями? Ці запитання неодмінно виникають у читача після прочитання повісті “Непримітний містер Макгайн” Карла Гайнца Тушеля.

Яку мораль несе людство в космос? Чи виросло воно для розуміння високої місії посланців Землі? Чи не потраплять на далекі планети індивідууми з викривленою психікою й агресивними намірами? Про це замислюєшся, читаючи оповідання Рея Бредбері і Вільяма Тенна.

Важко з остаточною переконаністю сказати, чого більше в цих творах: теперішнього чи майбутнього? Адже в них ідеться про актуальні, майже календарно точні, пекучі проблеми, вкрай важливі для нашого сьогодення і ще важливіші для майбутнього планети, людства. Проблеми, вирішення яких так багато важить для долі всього світу.

А це для літератури найголовніше — будити думки про призначення людини на Землі, про її священний обов’язок, бо саме для цього вона й існує.

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора