Ковчег Всесвіту

Тема

Микола Руденко

Київ

«ВЕСЕЛКА»

1995

Ці величні, духовно мобілізуючі слова звернені до непохитного більшовика Мирона («Я ж комуніст…»), який зриває зі своїх очей ідеологічну полуду лише після того, як побачив, що у його рідному селі «на сто дворів — один живий…». Безжальна коса голодомору 1933-го із життям мільйонів українців підтяла і його віру в історичну правоту ідеї комунізму, виборюваної насильством, кров’ю, братовбивством.

Символічний хрест покути за гріхи бере на себе комуніст Мирон у ті жахливі часи української долі. Бере, щоб пронести по всій предківській землі не лише всенародну скорботу, яку символізує хрест, але й віру у воскресіння свого народу, у відродження України.

Такий же моральний хрест покути і духовного прозріння поклав на своє сумління і Микола Руденко. У вступі до поеми «Хрест» він каже:

Останнє слово на суді 1 липня 1977 року Микола Руденко розпочне так «Сьогодні перед судом стоїть Слово».

Судили письменника і громадського діяча за Слово написане, за Слово мовлене, за протест проти обмеження права Слова. «Воно повинно вільно йти через кордони сердець, душ, держав — інакше воно перестане бути Словом».

Судили за те, що писав філософські і науково-економічні праці, такі, як «Енергія прогресу», «Кредо єдності», дилогію «Прощай, Марксе» та «Здрастуй, Кене!» (економічні монологи), «Гнозис і сучасність»; за поеми «Прощання з партквитком», «Історія хвороби», «Хрест»; за роман «Орлова балка»; за вірші «Заграва над серцем», «Чорні люди», «Де ми?», «Відповідь бувшому другові», «Перед пуском Канівської ГЕС». Судили за намагання висловити свої сумніви, тривоги і сподівання, за аналіз політичного і економічного стану радянського суспільства. Жити інакше він не міг: не дозволяла совість. Бо переконався: «Слово піддане самознищенню — воно не здатне пробити фізичну оболонку Людини, щоб виконати своє призначення. Отже людина, яка зі страху чи з іншої причини заморожує Слово в собі, властиво не живе».

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке