Восьме коло пекла

Тема

Тут до нового підійшли ми яру,

Що ним кінчаються Прокляті Доли;

Якби не був він оповитий в хмару,

Котра не розвівається ніколи,

Безодню ми б очима охопили

І всіх, кого гріхи там побороли.

Року божого тисяча п’ятсот дев’яносто третього на долю богобоязливихмешканців Кондовіхта тяжкий спиток випав. Зима тоді була на диво тепла. Вже на Трьох Королівзазеленіли луги, а на Заручини Пресвятої Діви сонце припікало так, неначе в день Тіла Божого. Алюди казали, що одразу після Воскресення Христового птаство зграями відлетіло з боруОпатівського, пізніше Чортовим названого, і був то перший видимий знак, що якесь зло тамготується.

Коли ж над бором знялося незвичайне багряне, як заграва пожежі, сяйво, ніхто не одваживсябодай на милю до бору того наблизитись. Лиш один сміливець знайшовся, і був то медик та алхімікМатеуш Рилюс. Поспішив він туди, як сам пізніше на муках зізнався, щоб вірнопідданий уклінпекельникам скласти. Але про метра[2] Матеуша віддавна вже славайшла, ніби був він у змові з дияволом й лише завдяки заступництву ясновельможного панабургграфа,[3] що йому обіцяв перетворити свинець на золото, небув раніше спалений на вогнищі.

Та хоч молились люди безустанно й бамкали дзвони, диявол не схотів покинути боруОпатівського, а, роззухвалившись, прибрав подобу величезного, як воляча голова, павука та й почавнавідувати мирних мешканців нощно, а то й денно. Тож пан бургграф ясновельможний довше зволікатине міг і його ексцеленції епіскопові разом з отцями духовними лист про допомогу вислатиспромігся. Невдовзі до Кондовіхта прибув і отець Модестус Мюнх, один з найвизначнішихінквізиторів графства, котрий не одного вже чорта прогнав, а багато відьом, чаклунів та єретиківна вогнище спровадив. І зараз теж, вислухавши очевидців диявольських відвідин, а ввечері навласні очі побачивши заграву над бором Опатівським, цілісіньку ніч молився ревно, розіп’явшись наземлі перед великим вівтарем костьолу Святого Юзефа. А вранці звелів того метра Матеуша спійматиі перед очі свої привести.

Метр Матеуш зразу намагався з отцем інквізитором у диспут вступити, заперечуючи, що був ізсатаною у змові. Одначе визнав, що до бору Опатівського ходив, але, побачивши там грибздоровезний та світний, утік, охоплений тривогою. Диявольські павуки кружляли навколо гриба того,наче оси, в повітрі літаючи, та жоден на нього уваги не звернув і ні лиха, ні добра якогось йомуне вчинив. І тому він, медик, єретично доводив, що то були не пекельники, а лише незнані оковілюдському творіння природи. Але отець Модестус на ці виверти не зважав, а тільки до істинивпертого медика навертав, сказавши, що Матеуш з чортами неодмінно покумався, бо ж інакше воїнийого з бору Опатівського не випустили б.

Інквізитор Мюнх узявся ще раз по-батьківському напучувати Матеуша, прохав, щоб він у своїхстосунках з дияволом признався, інших спільників або ж спільниць чорта назвав і бога промилосердя молив. Коли ж і це не зарадило, з важким серцем дав на тортури згоду. Метр Матеуш усвоїх провинах на муках зізнався, хоча ні спільників, ні спільниць не назвав. Коли ж перед судомстав, почав відмагатися, єретичні думки виголошував й дияволів захищав; то іншого вироку судвинести не міг, як тільки спалити його живцем і попіл по шляхах розвіяти.

Коли метр Матеуш уже на ринку під стовпом біля вогнища стояв і кат на вогонь підкладав,налетіли зненацька ті диявольські павуки й, певне, хотіли свого кумчика врятувати, бо довго надринком кружляли. Люди всі, сторожа міська й навіть сам ясновельможний пан бургграф з дружиноюкинулись врозтіч і в костьолі Святого Юзефа поховалися. Тільки безстрашний отець Модестус лишивсяй хрестом одганяв чортів, аж поки самий попіл од Матеуша Рилюса зостався, а диявольські кумчикиназад до бору полетіли.

Цілий вечір і ніч цілісіньку калатали дзвони, в усіх костьолах люд молився, аби бог помігсатану звитяжити, а тільки-но почало благословлятися на світ, до бору Опатівського рушилапроцесія. Вів її отець інквізитор у супроводі пріора, усіх отців і братів ордену. І що далі в бірвоїни заходили, то дужчий страх огортав їх. Одначе дійшли аж до галяви, про яку Рилюс судовіказав. І справді зочили там той диявольський гриб. Отець Модестус велів усім зупинитися, а сам зкропилом і хрестом сміливо на галяву вийшов, розп’яття до того чортового дива повернув і, волаючи“згинь”, почав проганяти диявола.

Аж ось паща гриба розверзлася, і вилетіли з неї два диявольські павуки й до інквізиторапочали наближатися. Люди покам’яніли зі страху. Проте отець Модестус стояв спокійний, а тодівперед, назустріч пекельникам пішов, літанію[4] вголоспроказуючи. И дияволи не чіпали його, а поволі до пащі розверзтої відступали. Отець інквізиторішов за ними далі й далі, й вже до того пекельного дива шапкою можна було докинути, коли раптомз-під гриба виповзла хмара бура і отця Модестуса оповила.

Люди кинулись тікати. Жах смертельний пойняв усіх. Та й не дивно, зрештою, бо не встиглибодай раз проказати “Помилуй мене, боже”, як зірвався вихор пекельний, почувся свист пронизливий,а тоді гуркіт безупинний далеко розлігся, неначе сто громовиць схопилися над галявоюдиявольською.

Жоден із тих, хто тікав, не смів оглянутися, але ті, що в містечку лишилися, бачили, якздійнялася над бором величезна хмара й зникла в небесах, лишаючи тільки довгу ясну смугу, якувидно було ще опівдні, коли дзвонили до “Янгола господнього”.

Отець Модестус не повернувся. Спочатку казали, що сам Люципер, аби помститися, забравінквізитора до пекла, але невдовзі його ексцеленція епіскоп запевнив, що, очевидно, мужа святогопо тому, як він чортів прогнав, було живцем на небо вознесено.

Тільки через багато років перші сміливці відважилися до бору Опатівського вступити й дозабутої галявини наблизитись. Єдиним слідом диявольських відвідин лишився там неглибокий, аледовгий і розлогий яр, де буяли лісові трави.

ЗУСТРІЧ

Стояла тепла сонячна днина. Прозорий серпанок туману, що вранці повивавгори, вже розтанув, і лише над вершинами Кармонош нерухомо висіли одинокі білі хмари. Післявчорашньої бурі зелень вигравала соковитими барвами, а ліс, паруючи в сонячному промінні,повнився пташиним щебетом.

Стеф Мікша поставив селектор на землю й, присівши на порослий мохом камінь, розклав карту.Він охоче ліг би десь під деревом і заснув, але не міг зараз дозволити собі цього. Ще вдосвітарозпочав пошуки, прочесав увесь район, окреслений радарними засічками, а наслідків аніякісіньких.Не лишалося нічого іншого, як розігнати сан таблеткою ректону й почати дослідження в зоні, щолежала поза гаданим місцем падіння метеорита. Сумніву не було: у заміри вкралася помилка.

Мікша саме креслив на карті нові межі пошуку, як раптом шурхіт листя і хрускіт гілляпривернули його увагу.

Одразу подумав, що за спиною в нього пробирається нишком якийсь звір. Підвівся, огледівсядовкола, потім зробив кілька ступнів до кущів і став.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке