Твори в п'яти томах. Том V

Тема

ЧУДЕСНИЙ ГЕНЕРАТОР

Жартівлива повість

1. ЧЕТВЕРО БІЛЯ ОДНОГО ГЕНЕРАТОРА

Люка випросталась і задоволено потягнулася, закинувши руки за голову. Все йшло якнайкраще. Ще шість хвилин — і вона вимкне генератор, звільнить піддослідного кролика від ременів, що оперезували його тіло і не давали йому змоги ворушитись, і на сьогодні все буде закінчено.

— Ей, ти! — раптом вигукнула Люка, помітивши, як пухнастий сніжно-білий кролик напружив усі м’язи, намагаючись вивільнитися з ременів. — А я думала, що ти вже звик до опромінення, і не затягнула тебе як слід! Ач, який неслухняний!

Швидким рухом Люка вимкнула генератор, як і слід було робити, коли вона торкала руками піддослідну тварину. У кімнаті одразу стало тихо, крізь розчинене вікно долинуло щебетання пташок з дерева, крислате гілля якого спускалося чи не в саму лабораторію. Кролик, мабуть зляканий вигуком дівчини, принишк на мармуровій дошці, скоса поглядаючи своїм червоним оком на Люку, що поволі підходила до нього.

— Отепер покараю тебе за свавілля, неслухняна істото, — мовила вона, підтягуючи запобіжні ремені, — бо ти зовсім дурненький і не розумієш, що тобі так зручніше. Лежи й мовчи, не дратуй мене, я й так через тебе затрималася.

Вона ще раз подивилася на кролика, перевела погляд на секундомір, що лежав поряд з генератором.

— Вмикаймо! — звеліла Люка самій собі й повернула рубильник. Почулося знайоме шипіння, що дедалі гучнішало. Люка повільно пересувала рукоятку потужності. Власне, далі від третьої позначки шкали посилювати потужність буде заборонено: щодо цього Олд-Бой був невблаганний. Але ж вона трохи затрималася, та й генератор уже, напевно, перепочив. І Люка пересунула рукоятку аж на четверту позначку, а далі й на п’яту!

— Нічого з тобою не буде, — виразно мовила вона генераторові, — адже лишилося не більше як шість хвилин!

Генератор зашипів дужче, вже було чути сухе потріскування, немов з електродів лейденської банки. Секундомір спокійно відраховував секунди. Минула вже хвилина… хвилина і десять секунд… півтори… дві хвилини…

Крак!

Блакитнувате сяйво навколо генераторної лампи раптом зникло. Тільки на випрямлячі горіли ніжним і прозорим синьо-зеленим світлом газотрони. Що сталося?

І несподівано Люка почула в тиші, як одна за одною падають на стіл важкі краплі… Вона повернула голову і побачила, як повільно розтоплювався товстий провідник, мідна паличка, в головній лампі. Розжарена до блиску, вона ніби плакала сльозами розтопленого металу. Це її густі краплини падали на мармуровий стіл. Генератор зіпсувався!

— Боже, що я наробила! — зойкнула Люка, хапаючись за голову. — Що скаже Олд-Бой, коли дізнається про це нещастя! Та й інші теж… Що я скажу їм?

Але сказати треба було, якщо не Олд-Бою, то хоча б іншим. Може, хтось полагодить генератор. Сашко десь пішов, зате Богдан сидить у сусідній кімнаті. Жде черги опромінювати молоко і м’ясо, он, у кутку на столі лежать його продукти й касети…

— Богдане! — жалісно покликала Люка.

Відповіді не було.

— Богданчику! — голосніше гукнула вона.

Мовчання. Та невже ж і він кудись пішов?

Люка кинула останній погляд на кролика, який спокійно лежав, навіть не підозрюючи про неприємність, що сталася в лабораторії, на рештки мідної палички генератора, — і вибігла з кімнати. Широкі скляні двері лабораторії розчинилися перед нею, тільки-но дівчина доторкнулася до них. Повинен же, повинен бути поблизу хтось з товаришів!

У кімнаті відпочинку, куди Люка влетіла мов стріла, спиною до неї в кріслі сиділа людина. Над спинкою крісла було видно лише скуйовджене руде волосся та розгорнуту газету. Дим від сигарети клубами здіймався вгору. Ось він де, Богдан!

Читаєте? Курите? — докірливо сказала Люка, ледве переводячи подих. — Добре, добре! А що там, у лабораторії, з генератором сталася аварія, вам байдуже?

Людина в кріслі раптом підвелася, відкинула газету. Її очі стривожено блимнули.

— Так, так, аварія, дорогоцінний харчосмаче, — додала Люка вже скоріше по інерції, але відразу ж таки спинилась і раптом змінила тон: — Ну, власне, не аварія, а щось трохи зіпсувалося, Богданчику… Чомусь розтопився провідник, знаєте, отой товстий. Ходімте поглянемо! Я не знаю, в чому справа…

Чоловік у білому халаті, непевно похитуючись на довжелезних худих ногах, кліпав очима, наче йому важко було збагнути плутані слова дівчини.

— Та що ви мовчите? Я ж кажу, треба подивитись!

— Я-як — розтопився? — трохи затинаючись, мовив нарешті Богдан.

— Не знаю, як. З нього почали капати розжарені краплини, от і все. Ходімо, Богдане!

— М-мабуть, треба покликати О-олд-Боя, — нерішуче відповів той. — 3-знаєте, може, це щось серйозне… — Він усе ще не рухався з місця, тільки руками робив якісь незграбні рухи, від чого довгий тулуб його хитався. Це означало: Богдан трохи розгубився і не знає, що діяти. Його непевність передалася й Люці, яка вже нерішуче сказала:

— Та я вже кликала його… а він не відгукується. Може, ми самі з’ясуємо, в чому річ?

Богдан махнув на неї рукою, мало не зачепивши шафи, біля якої стояла Люка, ледь не зваливши стос паперу.

— Без н-нього не в-вийде. Олд-Бой! — гукнув він голосно.

Люка зіщулилася, почувши, як нараз рвучко відчинилися двері. Але то був не Олд-Бой, а Сашко, — невисокий, стрункий, із стурбованим обличчям.

— Чого це ти розкричався, Богдане? — спитав він, входячи до кімнати. — Тебе, мабуть, чути на другому поверсі.

— Сашко, Сашко, — підбігла до нього Люка, — там щось сталося з генератором! Я кликала тебе, але… а Богдан каже, що треба знайти Олд-Боя… а той, мабуть, лаятиметься…

— Ну, не те, що лаятиметься, але Олд-Бой, знаєш, трохи нестриманий. Ну, і звісно…

Та його перебив басовитий веселий голос:

— А хто тут згадує всує моє ім’я? Кому я раптом став потрібен?

Люка заціпеніла: ось зараз почнеться! Сашко тільки знизав плечима: мовляв, моя хата скраю… А Богдан жалісливо кліпав очима, переводячи погляд то на Олд-Боя, то на Люку, і мовчав. Його довгі руки нервово м’яли полу піджака.

Олд-Бой, кремезний, плечистий чоловік, увійшов до кімнати майже слідом за Сашком. Він дивився на всіх дружніми, сміхотливими очима й говорив, як завжди, чудернацькою мішаною мовою, наче вдаючи з себе чужоземця:

— Вері вел, дуже добре, комрідс. Хау ду ю ду, як ся маєте, май дір френдс, тобто мої любі друзі?

Люка не витримала. Вона набрала повні груди повітря й випалила:

— Петре Микитовичу, тут не до жартів. Генератор зіпсувався!

— Що? — майже ревнув Олд-Бой. З його обличчя зникла весела усмішка. Не кажучи більше жодного слова, він кинувся до лабораторії. За ним побігли всі.

Олд-Бой підбіг до генератора. Так само розливали синьо-зелене сяйво газотрони, і так само мертвою була головна лампа генератора. Довготерпеливий кролик поглядав на прибулих червоними очима. А провідник, що розтоплювався?.. Під тим місцем, де він був, на мармуровому столі лишилася купка застиглої міді.

— Оце? — показав пальцем Олд-Бой.

Люка похилила голову. Богдан і Сашко поглядали то на неї, то на безформну купку міді на столі.

— Так, — буркнув нарешті Олд-Бой. — Так, дорога моя досліднице… Хай йому чорт! Скільки часу ви робили експозицію?

— Хвилину і… вісім секунд.

— А перед тим?

— Ее…

— Можна не казати, — суворо зазначив Олд-Бой, дивлячись на Люку непримиренними очима людини, що ні в якому разі не помилує.

— Ее… щось із півтори хвилини.

— А відпочивати генераторові скільки давали? Тільки без брехні, любий біологу, на чистоту! Ну, пліз, прошу, — не вгавав Олд-Бой.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке