Серед бурі

Тема

Сумуєш ти…

На те ж він є полковником у нас…

Так де вже тут сміятись, пригортатись:

Молитися, журитися тепер…

Оксана

Бабусенько, і я ж молюся щиро,

І я журюсь, що обняла наш край

Така біда; та повсякчас сумною,

Понурою не можу бути я…

Та й нащо те? Боротись краще, легше,

Коли на бій всміхаючись ідеш,

І сонечко-надія сяє ясно…

От, прийде він намучений, сумний,

Закурений важким гарматним димом,

А я його візьму та й звеселю,

То й віримо, що лихо піде геть.

Горпина

Якби-то дав господь наш милосердний!

Ox-ox, ox-ox!.. Неначе хтось іде?

Василь Коваленко, полковник, увіходить з писарем Лавріном Крицьким. Коваленко - високий, з чорними вусами, не дуже довгими, сам чорнявий, з ясним, трохи гордим, поглядом; убраний у козацький жупан кармазиновий, короткий, простий, при боку шабля; він тільки вернувся з шанціз. Писар Лаврін Крицький зовсім молодий, гарний з себе, білявий, з маленькими вусами, вдягнений у довгий жупан, підперезаний кольористим поясом; зверху кунтуш, він його скидає, ввійшовши.

Крицький (уклоняючися).

Я доброго здоров'я зичу пані.

Оксана (вклоняючися).

Здорові й ви! Сідайте, прошу, в нас!

Коваленко

Оксаночко, у нас тут рада буде,

Дак щоб ніхто сюди не увійшов.

Проходить в другу світлицю правими дверима, Горпина виходить лівими.

Оксана

Що сталося? Якісь новії вісті?

Чи що лихе?

Крицький

Нове? Лихе? Ба, ні!

Од ворогів нема нового лиха,

А від своїх - се гірше за ляхів.

Оксана

Кажіть же - що?

Крицький

Суть вороги між нами.

Оксана

Між нами? Хто?

Крицький

Ото ж то й є, що хто!..

Якби я знав!.. А то по місту всюди

Вже пущено такую вість, немов

Полковник наш не здужа боронитись,

Не вміє він... що скинути б його

Та іншого когось настановити…

Що мусимо скоритися ляхам,

А булаву Ханенкові оддати…

О прокляті!..

Оксана

Яка брехня!.. Василь?..

Не вміє він!..

Крицький

Та що вже говорити!..

Всі відаєм, що душу віддає

І силу всю за справу пан полковник,

Що розумом, лицарством - перший він…

Та через те ж ті зрадники й жадають

Геть скинути його, аби самим,

Не гаючись, Собіському скориться.

Коли того не буде, хто один

Здолає тут опертися тій силі,

Що навкруги мов хмара облягла,

Змагаючись стоптати нас під ноги,

Тоді вони вже запанують тут!

От, пані, чим полковник винен стався!

Увіходять: Степан Лясковський, сотник, чоловік років 35, непоганий з себе, вуси біляві, трохи вгору закручені; Андрій Старовський, суддя полковий, років йому з 50, або трохи й більше; обличчя сите, увесь кремезний, чорні короткі вуси; Хома Жилинський, хоружий полковий,- пиндючна козацька постать; ввіходячи, вітаються:

Добридень вам, вельможна господине!

Оксана

Здорові й ви!

Лясковський

Де ж пан полковник є?

Оксана

Увійде він,- от тільки зараз вийшов.

Увіходять: Михайло Білоченко, обозний полковий, худий з обличчя, але кремезний старий сивий козарлюга з довгими вусами; Роман Горленко, осавула полковий,- ще молодий, звичайне козацьке обличчя; говорить завсігди палко й щиро. Вітаються:

Вітаємо в господі вашій вас!

Оксана

Вітаю й я,- добридень вам, панове!

Полковник Коваленко ввіходить, а Оксана зараз же виходить.

Коваленко

Сідайте ж бо, панове, прошу вас!

Усі сідають, опріче писаря: той тим часом переглядав книжки на полиці, а тепер, узявши в руки одного фоліянта, перегорта його, зацікавлений.

Білоченко

Пан писар щось до книг узявся дуже.

Крицький

Не можна-бо! Новенька книга тут:

(Читає.)

"Небо новоє з новими звіздами

сотворенноє Іоаникія Галятовського…"

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке