Біда бабі Палажці Солов*їсі (2 стр.)

Тема

Вода в бабиному городі та на леваді не вникала в дуже мокру землю, а стікать з долинки не було куди. В ньому ставку одразу завелись жаби, мов у болоті, неначе злізлись купатись з усього кутка. Жаби крякали й скреготали, мабуть, на радощах, так здорово, неначе в ставку в куширі або на куп'ї.

Баба Палажка з невісткою кинулась рятувать огородину на грядках, котрі були не на глибокому місці, виривали цибулю й часник, висмикували з багна буряки. Треба було доконечне брать коноплі, бо вода не зсякала на сонці, не входила в мокру землю і стояла сливе на одній мірі. Баба Палажка взяла заступ і почала копать рівчак од левади через улицю. В неї була думка спустить воду з свого городу в чужий, нижчий, звідкіль вода могла б стікать потроху в річку. Сусід Дорош побачив, що Палажка хоче спустить воду з своєї левади та на його город, вибіг на вулицю: молодиці повибігали з хати, напались на бабу, одняли заступа й закинули в рівчак. Палажка лаялась, молодиці так само репетували й лаяли бабу.

Баба Параска стояла за тином в своєму городі на сугорбі й сміялась. Тин був невисокий, а Параска висока й тонка: її було всю видно здалеки з сугорба. Її чималі сірі веселі очі спинились на тому гурті людей. Вона засміялась.

- Та візьміть оту ледащицю за руки та заступом по спині, та наплещіть добре спину! - кричала Параска Гришиха з горба. - Чого ви дичитесь їй в зуби? Нехай не лінується, та скидає спідницю, та й лізе в воду брать плоскінь.

- А тобі яке діло? Ще й вона обзивається, хоч її ніхто й не зачіпає. Мовчала б там за типом, коли в твоєму городі сухо,- гукнула на пригорок Палажка.- Коли б на твій огород впало таке лихо, то ти не глузувала б з мене.

- Ото на твій город сам бог направив заливу, щоб ти не була така бриклива та опришкувата та трохи прохолола в воді в коноплях,- гукнула й собі з городу баба Параска. На другий день вранці Палажка послала невістку в поле.

- Іди ж мені зараз в поле, а я вже сама полізу в воду та виберу плоскінь,- каже вона до невістки.

Надвечір невістка вернулась з поля, а баба сидить собі на призьбі та грається з унуками, а коноплі стоять у воді, як і стояли.

- Чом ви, мамо, не вибрали конопель? - спиталась невістка.

- Бо тебе ждала. Завтра полізеш та й вибереш сама, бо це ж коноплі сукупні: і мої й твої.

- То ви йдіть завтра в поле, а я буду коноплі брать,- обізвалась невістка.

- І на поле підеш, і коноплі сама вибереш,- сказала баба спокійненько.

- Ба не вибиратиму. Ви нічого не робите цілий день, а на мене скидаєте усю роботу. Он і досі не прибрали дитячої постелі, й хати навіть не замели й досі, і вечері не варили,- вже сердито говорила невістка.

Бабі стало шкода конопель, бо з тих конопель пряли й бабі на сорочки. На другий день невістка пішла в поле. Бачить баба, що непереливки, взяла чорну сорочку під пахву, навіщось пішла в Дорошів двір, стала під повіткою, ще й, як казала баба Параска людям, проти самісіньких Дорошевих вікон, скинула чисту сорочку й наділа чорну. Вбравшись в Дорошевому дворі, вона вернулась на леваду й полізла в воду. Бере вона коноплі, а кругом неї крякають жаби, неначе приспівують до роботи, щоб бабі було веселіше брать коноплі.

Параска вийшла на свій город полоть грядки і зараз угляділа Палажку в болоті, прийшла до тину та й гукнула до Палажки.

- Боже поможи! дай боже, час добрий! Це ти, Палажко, купаєшся в коноплях, чи що? Одколи живу на світі, не бачила, як люде купаються в коноплях.

Палажка мовчала й не обзивалась.

- Що це, Палажко, в тебе так сокоче в городі? Це, мабуть, твої квочки наплодили тобі курчат повнісінький ставок. Будеш їсти оту курятину цілу осінь, ще й на різдво розговієшся курятиною,- гукала всмішки з свого городу Параска.

- Бодай тобі заплодились такі курчата в голові та в животі, - не втерпіла-таки баба Палажка й гукнула, обернувшись до пригорка.

- А картоплю вже випечерувала в грядках, чи, може, зоставила роботу невістці назавтра? Печеруй мерщій, бо в картоплі, мабуть, вже раки завелись.

- Ось як вилізу з води, та висмикну кілка з тину, та поб'ю тобі морду, то ти не будеш дражниться зо мною.

- А бач, Палажко! ти все лаєшся зо мною, то за те й покарав тебе господь: наслав на тебе заливу та накидав тобі жаб повнісінький город ще й леваду. Отже ж, побачиш! Як не держатимеш язика на віжках, то в тебе ще заплодяться жаби ї на печі, і в печі,- сміялась весела та жартовлива Параска.

- А бодай ти на кутні зуби засміялась! - гукнула Палажка з конопель.- Примостилась на горбі, неначе та жаба на купині, та тільки звідтіль зуби показуєш людям, та смієшся з моєї біди. Ось я дам тобі в зуби, щоб покуштувала, яке моє лихо.

Палажка нахилилась, достала з дна жменю грязюки й пожбурила через переулок на Параску. Мокрі грудки потрапили в голову здоровому соняшникові й замазали багном його жовтий, ніби позолочений сонцем вид.

Саме тоді йшла переулком Дорошева невістка. Вона вгляділа за тином на горбі бабу Параску, поздоровкалась і спинилась. Ще здалеки вона чула, як баби перекидались лайкою та смішками через тини й переулок, неначе хлопці м'ячем, і побачила, що вони починають шпурлять грудки. Невістка розказала Парасці, що Солов'їха чогось прийшла в Дорошів двір, стала під повіткою, без сорому скинула спідницю й білу сорочку проти вікон, хапком наділа чорну сорочку і зараз майнула з двора. Молоду невістку брав острах, щоб баба Солов'їха часом не заподіяла якогось лиха Дорошеві за те, що він не дав Палажці спустить воду через свій город в Раставицю. Параска не втерпіла, почувши про таку бабину чудну вихватку. І зараз гукнула до Солов'їхи:

- А чого-то ти, Палажко, бігала в Дорошів двір надівать чорну сорочку, щоб лізти в воду брать конопельки!

- А тобі яке діло до моєї чорної сорочки? Гляди лиш своїх сорочок, а до моїх не чіпляйсь. Зась тобі до моїх чи білих, чи чорних сорочок!

- То ти, чарівнице, робила чари серед дня на чиюсь біду. Чи тобі ж не сором було світить грішним тілом перед праведним сонечком, та ще й старими кістками?

- Ще що вигадай! Я пішла надівать чорну сорочку під Дорошеву повітку, бо в мене в хаті малі діти; одні в хаті, а другі по дворі бігають та скрізь заглядають, бо од дітей, як од бога, нігде не сховаєшся.

- А хіба ж в тебе нема своєї повітки? Чом ти не пішла в свою клуню або не полізла в погріб і тамечки не наділа чорної сорочки? А ти чогось побігла до удівця під самісінькі вікна надівать сорочку. Це неспроста. Чи не думала пак ти причарувать чарами удівця? Еге, думала прилюбить сусіда? - крикнула голосніше Параска й зареготалась сама од свого жарту. Дорошева невістка й собі зареготалась, повернувшись до тину, щоб часом не побачила Палажка.

Палажка підвелась, вигулькнула з конопель, тільки тричі плюнула через коноплі до Гришихи й мовчала.

- Може, ти й справді запобігала ласки в удівця. Але я знаю за усі твої чари. Мене не піддуриш. Ти скинула в Дорошевій оселі білу сорочку, а наділа чорну задля того, щоб його зелений город почорнів от заливи так, як оце почорнів твій. Чи так? - гукала Параска.

Палажка нахилилась, вибирала плоскінь, мовчала й не розхилялась. А Параску брала нетерплячка, щоб насміяться та накепкувать над сусідою. Сонце світило весело і неначе сміялось з неба, ніби лило на городи та леваду веселий сміх веселим промінням. Воно неначе додавало бабі охоти до жартів та глузування.

- А чого-то, Палажко, до тебе в город позлазились жаби з усього кутка? Адже ж не один твій город залила вода. Чуєш? Ондечки по других городах в калюжах крякає дві або три жаби, а в твоєму городі неначе горохом сиплять, аж ґвалтують, неначе сам сатана зігнав до тебе оту жаб'ячу череду з усього кутка. Он глянь, як плигають кругом тебе, як тільки махнеш коноплями в жмені! Неначе діти обстали свою матір. Це ж тебе обстали й обсіли відьомські твої діти, бо ти ж їх ненька рідненька. Це все неспроста, ні! - гукала Параска, киваючи на прощання головою до Дорошевої невістки, котра швиденько попрощалась і почимчикувала на вигін, як тільки Параска договорилась до відьомства й бабиних жаб.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке