Нові пригоди самоходика

Тема

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Зустріч біля переправи. Чоловік, що розуміється на всьому. Перша пригода. Ватага Чорного Франека. Боягуз. Біла яхта. Його світлість князь спінінгу. Таємничий лист. Хто такий Капітан Немо? Сірий глісер.

На початку липня в пропахлій кислим пивом закусочній «Над Озерищем» було дуже людно. Пором, що перевозив на той бік неширокого в цьому місці озера, саме поламався, і його обіцяли полагодити хіба за годину. Тому кожен, хто під'їздив, — або відразу ж повертав назад, об'їжджаючи сорок кілометрів дорогою навколо озера, або чекав, коли полагодять пором. І в прохолодній закусочній пив пиво чи лимонад, їв ковбасу з гірчицею, бо більше нічого пити і їсти там не було.

Мій самохід був другим у не дуже довгому ряду автомашин до в'їзду на пором. Поперед мене стояв старий, обшарпаний грузовик з якогось мазурського держгоспу, ним приїхало дванадцятеро хлопців і дівчат. Спершу я подумав, що ця молодь їде на сільськогосподарські роботи, а побачивши, як вони знімають з машини рюкзаки, погнуті баклажки й пооббивані казанки, здогадався, що їхній гурт приїхав автостопом порозкошувати над Озерищем. Мабуть, вони щойно розпочали свої літні мандри, бо ще мали гроші: компанія сіла за один великий стіл у закусочній і щедро пригощалась пивом, галасуючи на жаргоні вуличних хлопчаків.

Відразу ж після мене під'їхали дві приватні машини: «Сирена» і «Вартбург» з варшавськими номерами. Прикручений зверху на «Сирені» багажник аж угинався від кемпінгового обладнання: лантухів із спальними мішками, наметами, надувними матрацами. А «Вартбург» тяг за собою двоколку з невеличким човном. І хоч машини були з дороги, вони аж сяяли чистотою, а човен ніби й не був ще на воді. З «Сирени» вийшли чоловік і жінка середнього віку: він — худорлявий, сивуватий, з заклопотаною і водночас гордовитою міною «недільного водія», який уперше в житті проїхав своїм автомобілем таку довгу відстань: з Варшави до Мазовії; вона — висока, руда, в окулярах, схожа на стару англійку з кінокомедій. З «Вартбурга» викотилась опасиста жінка, а з-за керма вийшов гладкий літній чоловік з вусиками й грізно насупленим чолом.

Глянувши на нього, кожний мандрівник зайшовся б з реготу. Він був у блузі, яку можна купити в закордонних рибальських крамницях, розцяцькованій великими й малими кишенями. Так само рясніли ними й штани. З тими напханими кишенями чоловік скидався на універмаг в мініатюрі; в нього знайшлась би не тільки котушка ниток будь-якого кольору, а й голка якої завгодно товщини, які хочеш гачки для вудки, камінчики для запальнички, мотузочки, волосінь, складані вішалки для одягу, пружинки для спінінга, ножиці, шнурки для черевиків, тасьмочки, шпильки та всяка всячина, аж до запасних кілочків для намету.

Я був певний, що цей чоловік тижнів зо два старанно готувався до відпустки, силкуючись завбачити всі несподіванки, що можуть спіткати його в кемпінгу. Отож, мабуть, у лівій кишені вгорі він носив бензинову запальничку разом із запасними камінчиками. А як часом бензин скінчиться, то в правій кишені внизу в нього була газова запальничка. А коли б і вона поламалася, у правій кишені вгорі він мав коробку сірників. Я був також певний, що, вже поставивши намет, він виявить, що все ж таки забув узяти щось надзвичайно важливе і конче потрібне.

На широкому поясі в нього висів прилад, що був схрещенням сокирки з пилкою, лопаткою, молотком і фінським ножем. З другого боку гойдався на ланцюжку величезний складаний ніж з кількома лезами і хитромудрий апарат, призначення якого не знали, мабуть, і самі його творці. На лівій руці чоловік мав годинник, а на правій бусоль з компасом. На ногах у нього були вовняні капці ручної роботи із особливим чином пришитими підошвами. Як тільки він вийшов з машини, жінка подала йому черевики. Чоловік поглянув спершу на годинник, потім на бусоль.

— Ми їдемо правильно, — обернувся він до супутників з другої машини. А потім зняв капці і взувся в черевики.

— Я вважаю, — сказав він сивуватому чоловікові, напевно, своєму приятелеві, — що твоя дружина теж повинна пошити тобі такі капці. Коли ведеш машину, нога на педалі не так стомлюється. Про ноги треба дбати в дорозі. Пам'ятай: для туриста нога — то найважливіше. На натруджених ногах нічого не зробиш.

Він говорив це так, ніби прийшов з Варшави пішки, а не приїхав автомашиною.

Коли цей чоловік дізнався, що пором перевозитиме десь аж за годину, то ще дужче насупився. Разом із своїм невеличким гурточком він увійшов до закусочної, голосно повчаючи приятеля:

— Запам'ятай, Казику, в спеку не пий ні пива, ні лимонаду, бо це тільки посилює спрагу. Треба пити або чорну каву, або гіркий, міцний чай.

Він замовк, побачивши, що я сиджу за столом і запиваю лимонадом ковбасу з гірчицею.

— О, до речі, — показав він на мене пальцем, — ось вам недосвідчений турист. Йому дедалі дужче хотітиметься пити.

Я безпорадно розвів руками.

— На жаль, шановний добродію, у цій закусочній немає ані чорної кави, ані гарячого чаю.

Око в гладкого чоловіка переможно блиснуло.

— Ви чуєте? — загукав він до своєї групки. — Ось вам турист без туристського досвіду. Бо з чого пізнаєш справжнього туриста? Йому притаманна завбачливість. Справжній турист возить із собою в одному термосі чорну каву, а в другому — гарячий чай. Люба Мишко, — звернувся він до дружини, — чи не почастуєш нас чаєм?

Я згідливо кивнув і доброзичливо всміхнувся «досвідченому туристові». Звичайно такі люди дуже набридають, але для природи вони зовсім нешкідливі. Ще не бувало, щоб такий педантичний і акуратний турист не закопав після себе бляшанку з-під консервів чи не загасив вогнища.

Пан Анатоль — так називали його дружина й приятелі, — посадив свій гурточок до сусіднього столу і став пригощати напоєм із свого термоса. А що я прихильно сприйняв його слова, то й переді мною він поставив пластмасову чашечку з чаєм.

— Це, мабуть, ваша машина стоїть біля закусочної? — ввічливо спитав він і, не чекаючи на відповідь, додав: — Ви, певно, самі зробили її, еге ж? Відразу видно, що в неї мотор від мотоцикла. Швидкість її, мабуть, дуже невелика, та все ж це четверо коліс, і на рибку з'їздити можна.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке