Джерела (на украинском языке) (3 стр.)

Тема

Вiн не помилився. Я чекаю на його прихiд тiльки для того, щоб висловити свою подяку...

VII

Вона накинула на плечi барвисту хустинку, розправила її, пiднявши кiнцi, i хустинка стала схожою на крила метелика. Глянула знизу на слiдчого, перевiряючи враження, i продовжувала:

- ...Прийшов перед виставою, каже - з полiклiнiки. Мовляв, прислали перевiрити артерiальний тиск i зафiксувати ритми бiотокiв у ногах. У нього був з собою невеликий прилад.

- Коли ви вiдчули змiни?

Жiнка примружилася, зiрвала хустинку, зiм'яла її в руцi, рiзко вiдкинула голову - i синювато-чорне волосся розсипалось по плечах.

- Досить скоро. Вже в кiнцi па-де-де. Ноги стали неслухняними, невмiлими, мовби взагалi не мої.

Тендiтна, легка, з невеликим гострим носиком вона нагадувала пташку. Знову зазирнула в обличчя слiдчому i спитала:

- Гадаєте - це вiн зробив? Навмисне? Навiщо?

- Поки що не можу вiдповiсти на вашi питання. Тiльки з'ясовую. Скажiть, будь ласка, вiн щось говорив про себе? Ну, хоча б називав своє iм'я та по-батьковi?

- Може, й називався, та я забула. Ще б пак, пiсля такого стресу! Ви знаєте, як це страшно вiдчути - та ще пiд час спектаклю, - наче тобi замiнили ноги. А вiн що - мерзотник, дослiди на людях проводить?

Трофиновський докiрливо усмiхнувся, мовляв: "Я вже вiдповiдав на подiбнi питання, чи варто повторюватись?"

Жiнка зрозумiла значення його усмiшки, злегка порожевiла i усмiхнулась у вiдповiдь:

- Вибачте, є такий грiх - цiкава...

- Довго вiн пробув у вас?

- З пiвгодини, не бiльше. У нього спочатку щось не все було гаразд з апаратом. Ми майже не розмовляли. Вiн сам, певно, не дуже балакучий, а я готувалася до вистави, всi думки вже на сценi...

- Як ви почуваєтесь тепер?

- Нормально. Нога ще, правда, поболює, але повернулась колишня рухливiсть i реакцiї. Ноги вже мої. I, знаєте, все, що сталося, здається чимось нереальним, наче й не було нiчого. А може, менi тодi все просто привидiлось? Нервовий стрес?

- Вас же оглядали лiкарi. Перевiряли реакцiї...

- Так, так. Але як же воно так швидко зникло?..

- Може, вам здається, що минуло? А якiсь слiди таки зосталися?

- Нi, нi, що ви? Трохи вмiю за собою спостерiгати, актрисi, знаєте, належить. I наш лiкар каже, що все в нормi.

"Це я також мушу з'ясувати, - подумав Трофиновський. - Якщо пiдтвердиться... Що ж, це буде вагомою пiдставою на його затримання..." Вiн спитав:

- Може, ви пригадали ще якiсь деталi...

- Он воно що... Скажiть вiдверто - моя вiдповiдь вас не задовольняє? Дуже шкода, але бiльше я нiчого не можу пригадати, слово честi. Надто вiн був якимось непримiтним... Такий собi звичайний сiрий горобець, котрий не вiдрiзняється вiд iнших сiрих пташок. Навiть не скуйовджений... Гладенька зачiска з акуратним продiлом... i, здається, все.

- Дякую, - мовив Трофиновський, пiдводячись i незграбно цiлуючи простягнуту руку балерини. Нiколи ранiше вiн не цiлував жiнкам руки, але ця зворушила його своєю беззахисною щирiстю, невгамовним бажанням подобатись.

- За що ж дякувати, якщо я нiчим вам не допомогла?

- Допомогли, та ще й як! - озвався слiдчий. Це не були просто ввiчливi слова. У вiдповiдях балерини крилося пiдтвердження його здогадки.

VIII

"Нi, вiн не був наївним. Вiн добре знав, що робить. Вiн тiльки не мiг передбачити всiх наслiдкiв. I деякi з них неодмiнно спробує виправити. Треба, щоб вiн якнайшвидше довiдався про них..."

Слiдчий зателефонував до редакцiї мiської газети знайомому журналiстовi, домовився про статтю i термiни її публiкацiї. Потiм поїхав до медiнституту.

Там його зустрiв давнiй приятель Кость Жилко. Колись вони разом кiнчали середню школу. Вiдтодi Кость встиг захистити кандидатську дисертацiю, стати одним з провiдних фiзiотерапевтiв. Побачивши Трофиновського, швидко пiшов йому назустрiч, картинно розкинувши руки:

- Вiтаю тебе, лiкарю недуг людських, - голосно промовив вiн, i двi дiвчини в бiлих халатах одразу ж озирнулися.

- Все блазнюєш, - тихо буркнув Трофиновський.

- Ого, хвороба протiкає серйознiше, нiж я гадав, - усмiхнувся Кость. - Мабуть, начальство квапить, а на твоїй дiлянцi заїло. Ну, гаразд, не бурчи, ходiмо до наших...

В квадратнiй бiлiй - дуже чистiй i дуже холоднiй - кiмнатi на них чекали чотири чоловiки, старшому з яких, як визначив Трофиновський, не виповнилося й тридцяти п'яти.

- Я передав їм нашу розмову, - сказав Кость, i двоє з чотирьох ствердно хитнули головою.

- Ми тут порадилися i дiйшли висновку, що йдеться про застосування промiння або хвиль, - озвався товстуватий, низенький молодик у черевиках на високих каблуках. - Але невiдомо, що це за прилад. Це мiг бути генератор повного поля, що дiє на психiку людини i через неї впливає на весь органiзм. Можливо, вiн дiяв безпосередньо на нервову систему, керував бiотоками. Не виключена й променева дiя на окремi дiлянки, i гiпноз, зрештою. Наприклад, гiпнотизер пiд час сеансу мiг примусити пацiєнта прийняти якийсь препарат i забути про це.

- Не схоже, - заперечив широкоплечий здоровань у модному триколiрному светрi. - Не могли всi потерпiлi пiддатися гiпнозу однаково.

- Зупинимося поки що на перших двох, - примирливо сказав третiй, вусатий i такий випещений, мовби регулярно купався в парному молоцi. Вiн спитав у Трофиновського: - Не з'ясували, скiльки часу продовжувався сеанс "лiкування" i як довго зберiгалися наслiдки його дiї?

- А ви певнi, що дiя була тимчасовою? - зацiкавився Трофиновський.

- Щоб вона була постiйною, треба вплинути на гени. Випромiнювання має бути досить сильним, до того ж - направленим. Вiдомi нам описи i габарити апарата при сучасному рiвнi технiки не дають пiдстав для подiбних припущень, - вiдповiв вусатий. Обачнiсть його вiдповiдi викликала у Трофиновського слабку посмiшку.

- Отже, вiн мiг передбачати, що дiя скоро закiнчиться, i спостерiгав за... - Здоровань дещо знiтився, i речення за нього закiнчив вусатий:

- ...Пiддослiдним... якщо, звичайно, припустити, що вiн спецiалiст...

Слово "спецiалiст" в його вустах пролунало особливо вагомо i шанобливо...

IX

Знову вона грає проти мене крапленими картами. Час би вже звикнути, але ж - нi. Прикро. В таких випадках легковiрнi кажуть: "Душа розтривожена". А я скажу: стан напруженостi. Збудженi дiлянки мозку передають сигнали по нервах, змiнюють режим роботи пiдшлункової залози, викликають спазми шлунку i сильне кислотовидiлення. I ось уже починається слабка роздратовуюча бiль, вона охоплює все бiльшi дiлянки - i психiка пригнiчена. Прямий зв'язок замикається зворотним у кiльце - i я починаю блукати в лабiринтi химер. Здається, що виходу звiдси взагалi нема.

О, менi знайомий цей стан. Нехай вони називають його, як завгодно, - я знаю справжню назву.

I все-таки я не вiдступлю. Я знову йду на вас, ваша величнiсть Природо! Скiльки б ви не товкли мене обличчям в багно, я пiдведуся i йтиму вперед, поки ви не знищите мене. Так, я не належу до щасливчикiв, до гераклiв i антеїв, я звичайна людина, середньостатистична одиниця, але я розпiзнав цiну тим дарункам, що служать тiльки вашим iнтересам. Адже вони - яблука розбрату. Подiляй i владарюй - це ваш принцип. Я зрозумiв, як i для чого з'являються щасливчики - так званi таланти i генiї.

Я принесу людям найвищий дарунок, який тiльки можливий в цьому свiтi - Дарунок Справедливостi. Менi не потрiбнi нi почестi, нi багатства, нi слава - цi iграшки я залишу вашим улюбленцям. Проте, якщо люди пiдуть за мною, щоб раз i назавжди вiдновити Справедливiсть. я поведу їх, бо я знаю шлях...

X

- Добридень, Таню.

- О, професоре! Дякую, що не забули мене.

- До речi, у мене є iм'я i по-батьковi.

- Так, так, Iване Степановичу, вибачте. Як добре, що ви прийшли.

- Обов'язок лiкаря - не забувати пацiєнтiв. Як себе почуваєте?

- Прекрасно. Дякуючи вам, я можу рухатись, як всi.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке