Повернення Короля

Тема

ЧАСТИНА П’ЯТА

Розділ 1

МІНАС–ТІРІТ

Пін виглянув з–під Гандальфового плаща, не розуміючи, чи прокинувся він, чи сон все ще морочить його. Вітер гудів у вухах, земля зникала в темряві; нічого не було видно, тільки зірки та піднебесні гори на півдні, на самому небокраї — і зірки, і гори теж зникали в далечині. Ще не зовсім прокинувшись, Пін спробував збагнути, котра година, і пригадати подробиці подорожі, але пам’ять ще спала. Шалена безупинна скачка, матовий відблиск золотих покрівель на світанні, великий порожній дім Теодена. Щойно вони встигли сховатися там, як небо перекреслила крилата тінь, і люди затерпли, і обличчя їхні зблідли… Але Гандальф заспокоїв гобіта, втішив, і той притулився у якомусь кутку, чуючи крізь неспокійну дрімоту кроки, голоси, розпорядження Гандальфа. Надвечір вирушили далі. Це була,вже друга… ні, третя ніч після пригоди з палантіром. Пережиті страхи відразу розвіяли сон: Піна затрусило, вітер заскиглив грізно та зловісно.

По небу розлилось світло, немов заграва від пожежі. Пін пощулився: якій недолі назустріч везе його Білий Вершник? Гей, та це ж лише повний місяць сходить! Отже, ніч тільки починається, їм ще їхати та їхати. Пін потягнувся, щоб розім’яти спину, і запитав:

— Де це ми, Гандальфе?

— В Гондорі, — відповів той. — Колись ця область звалась Аноріен.

— Леле! — скрикнув Пін і схопився за плащ мага. — Що це? Вогонь, їй–бо, вогонь! Чи тут живуть дракони? Дивись, онде ще один!

Замість відповіді Гандальф голосно наказав своєму коню:

— Вперед, Тінеборе! Не слід гаяти часу! Поглянь: вогні кличуть на допомогу. Війна спалахнула! Вогонь на Амон–Діні, на Ейленасі, і далі на захід — Нардол, Ерелат, Мін–Рімон, Каланход і Хальфіріен на кордоні Рохану!

Однак Тінебор сповільнив ходу, потім пішов ступою, закинув голову і заіржав. З темряви йому відповіли якісь коні; прогриміли копита, троє верхівців промайнули повз них, немов привиди, і зникли на заході. Тоді Тінебор напружився і помчав стрімко учвал, і ніч, мов розбійник, засвистала їм услід.

Пін знову поринув у дрімоту, і розповідь Гандальфа про звичаї Гондору погано доходила до нього.

— З давніх–давен на найвищих вершинах, по кордонах просторої держави тримали заготовлений хмиз на багаття і чергували гінці зі свіжими кіньми, щоб будь–якої хвилини за наказом володаря розпалити вогнище і мчати на північ до Рохану та на південь до Белфалату. Давно вже не випадало горіти цим багаттям. А ще раніше вони і зовсім не були потрібні, бо королі Заходу мали палантіри… — Пін здригнувся, але чарівник додав: — Спи, нічого не бійся. Ти не до Мордору їдеш, а до Мінас–Тіріту. Там будеш у безпеці, наскільки це зараз можливо. Якщо Гондор загине або Перстень дістанеться Ворогові, тоді вже й у Гобітанії не сховаєшся…

— Вже ти знаєш, як розрадити, — буркнув Пін і знову задрімав.

Засинаючи, він побачив білі вершини, як острови серед моря хмар, і подумав: чи живий ще Фродо та де він зараз? А Фродо у цей же час дивився на той же місяць, чекаючи на світанок.

Розбуркав Піна гомін багатьох голосів. Уже розвиднялося, але холодний сірий морок заступав світло. Минула ще доба — день у сховищі та ніч у дорозі. Тінебор розпалився, шкіра його парувала, але голова була гордо піднесена, як і раніше. Їх обступали кремезні люди в цупких плащах, за ними можна було помітити напівзруйнований мур; заклопотано снували, хоч було ще дуже рано, робітники з молотками та кельмами, десь грюкали кувалди, рипіли підйомні корби. Де–не–де горіли смолоскипи та ліхтарі. Люди розмовляли з Гандальфом — йшлося про Піна.

— Тебе ми знаємо, Мітрандіре, — казав один з воїнів. — До того ж ти назвав один з паролів Семи Кіл. Але твого супутника ми бачимо вперше. Хто він? Карлик з півночі? Ми в цю скрутну годину не можемо приймати чужинців, хіба що досвідчених вояків, на чию відвагу та вірність можна покластиея„.

— Я можу поручитися за нього перед Денетором, — сказав Гандальф. — А щодо мужності, то її зростом не вимірюють. Мій супутник зазнав більше битв та випробувань, ніж ти, Інгольде, хоч ти й удвічі вищий за нього. Ми прибули до вас прямо з лігвиська Сарумана, щоб сповістити про перемогу над зрадником; мій супутник дуже втомлений, інакше я розбудив би його і познайомив вас. Звати його Перегріном, це справжній чоловік великої сміливості.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке